Про смирение
Вся моя надежда, что меня вытащит Другой. Фото : Елицы
Когда мы исповедуем, что являемся бедными грешниками, не имеющими дел, которые бы нас оправдывали, недостойными неба и земли и сей временной жизни, не имеющими чего сказать в свое оправдание и т.д. мы можем иметь в виду две разные вещи
1. Таков этикет. Это как человек может говорить «ваш покорный слуга», но искреннее удивится, если вы попробуете отправить его мыть посуду - и, конечно, никакой покорности не проявит. Ведь это просто архаичный вежливый оборот. В буквальном смысле он вам никакой не слуга. Так и все эти разговоры о своем недостоинстве — это часть этикета. В буквальном смысле это не так — мы имеем и дела, и достоинства, и добродетели, и подвиги, но говорить об этом вслух почитается глубоко неуместным.
2. Таково реальное положение дел — «никто не имеет ничего своего, кроме обмана и греха», я особенно. Либо Христос спасает меня через Свою смерть и Воскресение, либо я погиб — потому что я сам не могу предъявить ничего, что послужило бы моим вкладом в мое оправдание.
Много непонимания происходит от смешения «смирения в смысле этикета» (а на самом деле мы можем и должны обретать спасение личным подвигом, возможно, привлекая Христа в качестве помощника) и смирения в смысле «таково уж реальное положение дел», я и в самом деле себя за волосы не вытащу, вся моя надежда что меня вытащит Другой.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.