Екуменізм під маскою любові: де межа компромісу?

Православним пропонують об'єднатися з іншими конфесіями «в ім'я любові». Фото: СПЖ

У листопаді 2024 року в католицькому храмі єпархії Сан-Крістобаль-де-Лас-Касас у Мексиці відслужили месу з включенням язичницьких обрядів майя. Голови ченців і священників РКЦ були прикрашені вінками з квітів, а біля престолу учасники богослужіння носили великий котел з пахощами, що клубилися. Кілька років тому під час різдвяного концерту, організованого Конгрегацією з питань католицької освіти РКЦ, відбувся обряд «катехизації» Пачамами, язичницького божества інків. Ще раніше в Римі відбулася хода та язичницька церемонія під назвою «ритуал спалення мудреця», яку провели делегати Синоду католицьких єпископів Амазонії.

І це лише кілька прикладів, коли у РКЦ та інших християнських деномінаціях проводять подібні церемонії. З іншого боку, останніми роками у християнських конфесіях дуже активно походить впровадження ЛГБТ-ідеології. Можна згадати хоча б скандальне рішення Доктрини Дикастерії віри РКЦ, що дозволяє благословляти одностатеві пари. А серед протестантів підтримка гомосексуальних стосунків стає майже нормою. Всі подібні явища з боку християн цих деномінацій пояснюються необхідністю виявляти підтримку, повагу та любов до своїх ближніх.

Водночас у світі, де вже давно панують ідеї релятивізму, пристосуванства та спрощенства, дедалі частіше звучать заклики до об'єднання всіх християн. Причому такі заклики походять не лише від протестантів чи католиків, що вже звично, а й від деяких православних.

Наприклад, патріарх Варфоломій вже не просто говорить про необхідність (і навіть неминучість) єдності православних із католиками. Він навіть визначився з датою, коли цей процес має стартувати – Пасха 2025 року. При цьому догматичні відмінності та канонічний устрій Православної Церкви православними «об'єднувачами» просто ігноруються. Вони представляють догмати Церкви чимось із розряду фарисейства, яке виглядає вкрай малопривабливим порівняно із привабливим гаслом: «Головне – любов!».

І Христос справді навчав і любові, і єдності. Але де проходить межа між справжнім прагненням до єдності у Христі та небезпечним розмиванням основ віри, що загрожує духовною катастрофою кожному, хто дивиться на догмат лише як на історичний артефакт?

І це не абстрактні розмови. По суті, ми можемо говорити, що це питання набуває першорядної важливості для кожного православного християнина особисто. Адже йдеться не про другорядні богословські «нюанси» того чи іншого розуміння догмату Боговтілення, наприклад, а про сам фундамент нашої віри. Зрештою, йдеться про спасіння наших душ. Саме тому ми маємо право стверджувати, що поверховий підхід до питання єдності може призвести до найсерйозніших наслідків – втрати Шляху, Істини та Життя.

Єдність у Христі

Нагадаємо, що Сам Господь Ісус Христос молився за єдність Своїх учнів: «Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав» ( Ін. 17, 21). Однак ця єдність – не безлика однорідність, не стирання індивідуальності, а єдність в Істині, єдність у вірі, переданій нам святими апостолами, що зберігається у Православній Церкві. У цьому сенсі єдність в омані – це не шлях до Бога, а шлях від Нього, тобто у прірву. Це важливо розуміти, оскільки прагнення уявної єдності може призвести до відступу від істини.

Так само, як і прагнення зцілити всі «поділи» не через виправлення спотворень, а через нівелювання смислів. Тобто дуже часто, коли говорять про «єдність» усіх християн, чомусь замовчують, що християнами в справжньому сенсі можна називати тільки тих, хто належать до Церкви Христової. Це означає, що не можна говорити про єдність з тими, хто не має жодного відношення до цієї Церкви. Вони можуть лише приєднатися до Неї.

З іншого боку, ті, хто говорить про любов, як про єдину причину «об'єднання», забувають, що Христос не проповідував про любов у відношенні брехні. Згадайте слова: «Не мир приніс я, але меч». Що вони означають? Що Господь поділяє Істину та брехню, а не намагається їх поєднати. У апостола Павла про це сказано дуже чітко: «Яка згода між Христом та Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним? (2 Кор. 6, 15). Ось це питання повинні собі ставити і ми з вами.

Де Церква Христова?

Згадаймо, що митрополит Лімассольський Афанасій, відомий своєю мудрістю і глибоким розумінням Передання, застерігав від небезпеки називати інославні конфесії «церквами». Тому він відмовився підписувати підсумковий текст документа Критського собору під назвою «Відносини Православної Церкви з рештою християнського світу».

«Православна Церква, невпинно молячись про "з'єднання всіх", має на увазі повернення і нашу єдність з усіма тими, хто відтяв себе і відійшов від неї, – єретиками та розкольниками, які йдуть з неї та повертаються через покаяння, – писав у 2016 році митрополит. – Православна Церква Христова ніколи не руйнувала "з'єднання віри і причастя Святого Духа" і не приймає теорію відновлення єдності "віруючих у Христа", тому що вірить, що єдність віруючих у Христа вже існує в єдності всіх хрещених її чад між собою і з Христом у нашій істинній вірі, якої немає у єретиків і розкольників. І тому Церква молиться за покаяння та повернення їх у Православ'я».

Митрополит Афанасій зазначає, що фраза «відновлення єдності християн» у документах Собору є помилкою, оскільки Церква ніколи не втрачала єдності з Господом, а тому їй не потрібно шукати цієї єдності.

Інакше кажучи, ми, перебуваючи у Православній Церкві, вже у єдності з Богом. Ми причащаємося Святих Христових Таїн, сповідаємося, беремо участь в інших таїнствах. Що нам принесе поєднання з тими, хто свого часу відпав від Істини?

І нехай нам кажуть, що ми – зарозумілі «фарисеї», що наша позиція – це гординя, що в нас немає любові тощо? Ми просто живемо так, як жили багато поколінь до нас, як жили християни, яких Церква прославила у сонмі святих. Невже вони теж усі були фарисеями, гордецями, невже вони теж не знали, що таке любов?

Парі Паскаля

Знаменитий французький математик Блез Паскаль, іменем якого названа одиниця тиску, а також одна з мов програмування, був глибоко віруючою людиною і християнським мислителем. У його роботі «Думки про релігію та інші предмети» є розділ «Розумніше вірити, ніж не вірити в те, чому вчить християнська релігія», який пізніше став відомим під назвою «парі Паскаля». У ньому математик за допомогою логічних міркувань доводить, що життя за канонами віри хоч і важче (ніж життя невіруючого) через пости та інші обмеження, зате можливий «виграш» у разі існування Бога нескінченно великий – спасіння душі, вічне життя.

«Чим ви ризикуєте, зробивши такий вибір? (Життя в Церкві – Ред.) – пише Паскаль. – Ви станете вірною, чесною, смиренною, вдячною людиною, яка творить добро, здатною до щирої, справжньої дружби. Так, зрозуміло, вам будуть закриті низменні насолоди – слава, хтивість, – але хіба ви нічого не отримаєте натомість? Кажу вам, ви багато виграєте навіть у цьому житті, і з кожним кроком на обраному шляху все безсумнівніше буде для вас виграш і все нікчемніше те, проти чого ви поставили на безперечне і нескінченне, нічим при цьому не пожертвувавши».

Водночас жити без віри, згідно з Паскалем, вкрай небезпечно, оскільки можливий «програш» у разі існування Бога нескінченно великий – вічні муки.

Деякі богослови критикують математика за примітивізацію, зниження проблеми вселенського масштабу до рівня «вигідно – невигідно». Але чи прагматизм не є основною рушійною силою нашого сучасного світу? І хіба ми не можемо спроєктувати паскалівське «парі» на проблему об'єднання/необ'єднання Церкви з «іншим світом»?

Що отримає православний, відмовившись від механічного об'єднання з іншими деномінаціями, котрі свого часу відпали від Церкви? У його житті нічого не зміниться. Він продовжить служити Богу так, як робили багато поколінь до нього. І якщо він буде дотримуватися того, чого навчає Церква, він після фізичної смерті отримає вічне життя. Що він втрачає? До «втрат» можна віднести засудження та критику з боку інших деномінацій, а також, що ймовірно – мирського світу.

Що отримає православний, погодившисьна  об'єднання? Гаряче схвалення мирського світу. Що він втратить? Істину, за яку багато мучеників не вагаючись віддавали своє життя. Чи може він бути впевнений, що в такій «оновленій» Церкві він зможе отримати спасіння душі? Ні, не може. Крім того, після об'єднання православні отримають і весь «бекграунд» решти християнського світу: язичницькі обряди у храмах, «вінчання» гомосексуалістів і жінок-священників, а також – глибоку залежність від мирського світу.

Інакше кажучи, ми нічого не отримаємо. Проте втратимо дуже багато.

Висновки

Зазначимо, що всі наведені аргументи – це не заклик до ворожості до інославних християн. Апостол Павло наставляє: «Якщо можна, скільки залежить від вас, будьте в мирі з усіма людьми» (Рим. 12, 18). Навпаки, ми дуже хотіли б єдності. Але єдності у Христі, а не в пристрастях цього світу. Тому що в нашому розумінні справжня любов не може бути безпринципною і байдужою до Істини. Вона не може ґрунтуватися на зреченні догматів віри та моральних принципів заради миттєвої «політичної парадигми». Справжня християнська любов прагне не до стирання кордонів між Істиною та оманою, а до того, щоб привести оманливих до пізнання Істини, до спілкування з Богом. Наше завдання – не компроміс з брехнею, а свідчення про Христа та Його істину.

Тому нам треба не сліпо дотримуватися хибних закликів до об'єднання за будь-яку ціну, а робити все для того, щоб повернути відпалих від єдності віри в лоно Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви. Єдність має бути не в примиренні з брехнею, а в примиренні з Богом. Саме в цьому – у вірності істині, а не у бездумному компромісі – полягає справжня духовна користь, запорука нашого спасіння і шлях до істинної єдності у Христі.

Читайте також