Чому багач названий божевільним

Фото: ekklisiaonline.gr

Євангельська проповідь неділі присвячена притчі «Про божевільного богача», який прорахувався в головному. Він зібрав собі достатньо коштів, щоб безтурботно жити в радощах насолоди, але вночі несподівано до нього прийшла пані смерть. Ангели забрали душу, гроші дісталися незрозуміло кому, а Бог назвав його «божевільним».

Висновок притчі: «Так буває з тим, хто збирає скарби собі, а не в Бога багатіє». Притча показує два вектори життя. Вектор «мати» і вектор «бути». Перший – «збирання скарбу собі», другий – «багатіти в Бога».

Кожна людина має потребу задовольняти базові біологічні потреби для того, щоб жити на цій планеті. Нам потрібна їжа, дах, гроші на лікування, одяг. Але в притчі йдеться про інше – про довічний надлишок багатія. Що може собі дозволити мільйонер? Подорожі, розваги, комфортне житло, дорогий одяг, вишукану їжу, видовища, чуттєві насолоди… Що ще можна придумати?

Все це міститься в одному короткому визначенні «різноманітність відчуттів і вражень». Усього два слова. Але ці можливості схожі на річковий туман.

Зійшло сонце і немає його. Вони не торкаються глибини нашої душі. Усередині такого багатія як була, так і залишиться темрява. І чим би зовнішнім він її заповнював, як би себе не розважав, у його внутрішньому підвалі все одно продовжуватимуть жити «мерзенні щури» пристрасних думок і ницих бажань. Вони харчуватимуться всім цим кормом відчуттів і бажань, а наприкінці життєвого шляху з'їдять і самого господаря цього підвалу.

Коли в двері постукає господиня хворобливих страждань – смерть із косою, то всі гроші світу не зможуть заліпити в душі багатія дірку розпачу та туги.

«Так буває з тим, хто збирає скарби для себе», – навчає Спаситель.

Але що означає «багатіти в Бога»? Якщо «для себе» – це зовнішнє, то «багатіти в Бога» – це внутрішнє багатство. Здобування «багатства у Бога» – це досягнення такої внутрішньої безмовності та розумного спокою, коли стихає шум помислів, а на тлі глибокої розумової тиші в серці починає безмовно звучати молитовна думка, сповнена живого релігійного почуття. Такий стан є як даром благодаті, так і плідом послідовної, наполегливої ​​духовної роботи.

«Привчайся сходити вглиб, де Христос, у глибину душі. Там – спокій. Навчися через це зберігати мир у будь-якій ситуації», – така порада досвідчених духовників. Тоді згодом стає можливим «мислене мовчання» розуму, який не відволікається від молитви. У цьому стані душа стає слухаючою, а Бог чутним. Поступово з'являється тонке і невимовне, але безперечне почуття богоприсутності, а молитовний поклик вщухає і змінюється внутрішнім завмиранням перед Богом. Думка тоді насичена і рухається жагою милості, прощення, подяки, вона окрилюється радістю, журиться у співчутті чи завмирає у благоговінні.

У цей час вершиться найбільш істотне у нашому духовному житті – спасіння душі.

Але дійти стійкості цього стану можливо, коли християнин навчився долати як зовнішні, так і внутрішні перешкоди.

Загартована, стійка молитва не боїться ніяких зовнішніх буревіїв: хвилі шуму, метушні та пристрасних обурень, обрушуючись на неї, розбиваються як об скелю і не хитають серце.

Зовні вирує стихія, але всередині зберігається безтурботний спокій, те ж тихе звучання молитви, що й у нічній самоті келії пустельника.

Це плоди праці, де християнин «всі сили своєї душі стягнув у серце, як промені в одну точку», а «світловим центром» його життя став Христос. Це «радість душевна», це «світле споглядання, відання Божих таємниць, слово премудрості від чистого розуму, Божа бесіда, невсипуще око», це «нарешті, єднання і злиття з Богом». Це і є шлях, мета якого – «досконалий спокій».

Якщо ми забудемо про це, то, отже, не зрозуміємо взагалі, навіщо ми ходимо до храму, навіщо причащаємося, навіщо молимося і дотримуємося постів. Тому що все це лише засоби, якими ми покликані здобути «багатство у Бога».

Читайте також