А чи будуть демони? Що кажуть Біблія й святі отці про посмертні митарства

«Митарства Феодори», фрагмент ікони. Фото: з відкритих джерел

Останніми днями в Мережі розгорнулася дискусія про правильність з точки зору Православної Церкви вчення про митарства. Як на одній, так і іншій позиції дуже поважні письменники і богослови, багато тез і аргументів. Але щоб розібратися в дискусії, для початку потрібно хоча б приблизно зрозуміти вчення Церкви про повітряні митарства. Принаймні, у те традиційне вчення, яке протягом століть не піддавали сумніву.

Відразу зазначимо: для нас авторитет «Житія преподобного Василя Нового», в яке входить як складова частина текст, відомий під назвою «Митарства блаженної Феодори», сумніву не підлягає. А ось на думку супротивників вчення про митарства, розповіді про них не що інше, як прояв язичницьких і гностичних навчань про посмертні мандри душі. Відштовхуючись від цієї тези, а також згадуючи, що в деяких середньовічних «Індексах заборонених книг» текст «Митарства блаженної Феодори» названі апокрифами, критики стверджують, що... поневірянь не існує.

Що відбувається з душею після смерті

У відповідності з традиційним вченням Православної Церкви, після смерті людина потрапляє на приватний суд Божий. Коли душа виходить із тіла, її зустрічають ангели і демони, які намагаються заволодіти померлим. Але при цьому мова йде не про силове протистояння, а про суперечку, чого саме заслуговує душа – пекла чи раю. Цей спір відбувається в повітряному просторі, де і знаходяться застави злих духів – поневіряння.

Спір про посмертну долю душі між ангелами і демонами ґрунтується на тому, що будь-яка добра справа уподібнює людину Богові, а всяке зло робить її рабом сатани. Проте підсумок спору виносить не ангел або демон, а тільки Господь. Саме тому Церква, звертаючись до Бога, і молиться за померлого, а його рідні та близькі творять в пам'ять про нього добрі справи (особливо милостиню) – все це може допомогти змінити долю покійного.

Коли душа людини виявляється поневоленою пристрастями (гріхами), демони зводять її в пекло, де вона знаходиться в очікуванні майбутніх мук. А якщо померлий був справжнім християнином, ангели зводять його душу в рай, де Бог визначає йому місце до дня воскресіння плоті.

Спір про посмертну долю душі між ангелами і демонами ґрунтується на тому, що будь-яка добра справа уподібнює людину Богові, а всяке зло робить її рабом сатани.

Православне вчення про митарства слід відрізняти від римо-католицького псевдовчення про чистилище. Католицька єресь заснована на уявленні про те, що гріхи, які залишилися без «компенсації» добрими справами, будуть «відшкодовані» муками чистилища (особливе місце між пеклом і раєм) або індульгенцією папи римського. Бажання католиків врятуватися за рахунок власних заслуг або за рахунок заслуг святих (індульгенції) призводить до «бухгалтерського» обліку гріхів і добрих справ, що нівелює значення спасительного подвигу Христа.

Ясно, що єресь про чистилище як про місце якогось «відшкодування» і вчення про митарства, де відбувається останнє випробування людини, а саме приватний суд Божий, нічого спільного між собою не мають.

Що говорить про повітряні митарства Біблія

Вчення про митарства – це не пізня вигадка автора «Житія святителя Василія Нового», а вчення, засноване на Святому Письмі і Священному Переданні Церкви. Адже якщо смерть – це результат виходу душі з тіла (Бут. 35, 18) і якщо душа бажає зійти до Бога (Екл. 12, 7), то очевидно, що цей шлях веде через небо.

Святе Письмо говорить, що саме в піднебессі знаходяться злі демони, проти яких ми повинні вести невидиму духовну брань (Еф. 6, 12). Також відомо, що диявол, як рикаючий лев, що шукає, кого пожерти (1Петр. 5, 8). Він вбивця і ненавидить людей (Ін. 8, 44), і з цієї причини диявол намагається заволодіти душами померлих. Тому апостол Павло згадує про день нашої смерті як про день особливої битви «проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6, 12-13).

Починається ця битва з самого моменту виходу душі з тіла. Праведників ангели беруть і несуть на лоно Авраама (Лк. 16, 22), а грішників демони «випробовують» (церк.-слов. «катують», Лк. 12, 20) і з муками тягнуть у пекло.

Саме про цю реальність (а не про міфічні уявлення) знали й іудеї, і язичники (Єз. 32, Іс. 14). Вони знали, що є демони (яких вони називали «богами»), і що ці злі істоти зводять померлого в пекло (ад, «країна, звідки немає вороття») і нагадують померлому про злі вчинки, які він творив за життя, щоб мати право на його душу. А згідно з Біблією, «хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку» (1 Ін. 3, 8). А так як немає людини, яка не грішила (3 Цар. 8, 46), у стародавньому світі вважали, що посмертна доля людини – це виключно пекло, звідки повернення немає.

Православне вчення про митарства слід відрізняти від римо-католицького псевдовчення про чистилище.

Однак відтоді, як Христос здійснив Свій подвиг заради нашого спасіння, відбулися зміни і в посмертній долі душі. Спаситель сказав: «Я є двері: хто ввійде Мною, той спасеться, і ввійде, і вийде, і пасовисько знайде» (Ін. 10, 9). Ті, хто через хрещення вступили до Церкви, Тіло Христове, можуть через двері Христової віри зійти до небес. Вони отримали можливість входити до небесної «святині кров'ю Ісусовою, новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє» (Євр. 10, 19-20).

Але щоб безперешкодно пройти цим шляхом, потрібно, щоб християнин вів благочестивий спосіб життя (не виконував «справ плоті», Гал. 6, 13-20; Рим.8, 13), бо інакше він Царства Божого не успадкує.

Невипадково блаженна Феодора так складно проходила поневіряння. Адже вона була цілком прихожанкою, яка мала багато дрібних гріхів, і не вважала себе грішницею. Саме ці «дрібниці» і заважали їй піднятися в небо. І тільки молитва її духовного батька, преподобного Василя, допомогла подолати поневіряння. Адже за словами апостола Якова, «багато може ревна молитва праведного» (Як. 5, 16).

Ті ж, хто очищає своє життя через таїнства, творить добрі справи, кається у гріхах – ті і піднімаються в «вічні обителі», супроводжувані ангелами Божими (Лк. 16, 9).

Що говорить про повітряні митарства Церква

Свідками цієї нової реальності, яка виникла тільки після явлення Бога у плоті, були тисячі християн. А авторитет «Митарств блаженної Феодори» визнавали більшість православних догматистів XIX-XX століть: митрополит Макарій (Булгаков), архієпископ Сильвестр (Малиновський), протоієрей Микола Малеванський, преподобний Іустин (Попович), протоієрей Михайло Помазанський.

Думка святих отців древньої Церкви з цього питання теж була однозначною – на користь існування поневірянь. Наприклад, мученик Євстратій молився Богу, щоб пройти напади демонів, а мучениця Перпетуя бачила самі ці напади. Про поневіряння свідчать мученик Іполит Римський, святитель Василій Великий, святитель Григорій Ниський, святитель Іоанн Златоуст та інші.

Ось лише деякі свідчення отців Церкви.

«Вчення про митарства є вчення Церкви. Безсумнівно, що святий апостол Павло говорить про них, коли повідомляє, що християнам належить боротися проти духів злоби піднебесної. Це вчення знаходимо в найдавнішому церковному Переказі і в церковних молитвослів'ях. Пресвята Діва, Богоматір, сповіщена архангелом Гавриїлом про наближення свого Успіння, принесла слізні молитви до Господа про спасіння Її душі від лукавих духів піднебесних. Коли настав час Її чесного Успіння, коли зійшов до неї Сам Син і Бог Її з тисячами ангелів і праведних духів, вона, перш ніж віддала Пресвяту душу у Всесвяті руки Христові, вимовила в молитві до Нього і наступні слова: "Прийми нині у мирі дух Мій і захисти Мене від області темної, щоб не зустріло Мене якесь прагнення сатани"».

Святитель Ігнатій (Брянчанінов)

«Якось він (святий Антоній Великий – Ред.) при настанні дев'яти, почавши молитися перед їжею, був зненацька захоплений Духом і піднесений Ангелами на висоту. Повітряні демони противилися його ходу; Ангели, сперечаючись з ними, вимагали викладу причин їхньої протидії, тому що Антоній не мав ніяких гріхів. Демони намагалися виставити гріхи, вчинені ним із самого народження; але Ангели загородили уста наклепників, сказавши їм, що вони не повинні перераховувати гріхів його від народження, тому що вони вже загладжені благодаттю Христовою».

Святий Афанасій Великий, патріарх Олександрійський

«Тоді (по смерті – Ред.) потрібні нам багато молитов, багато помічників, багато добрих справ, велике заступництво від Ангелів при русі через повітряний простір. Якщо, подорожуючи в чужу країну або чуже місто, потребуємо путівника, то скільки потрібніше нам путівники і помічники для того, щоб нам пройти повз невидимих володарів цього повітря, званих і гонителями, і митниками, і збирачами податків».

Святитель Іоанн Золотоуст

«При нечутливості (жорстокості) душі корисне часте читання Святого Письма і зворушливих слів богоносних отців, корисно мати пам'ять про Страшний суд Божий, вихід душі з тіла й про ті страшні сили, які повинні зустріти її».

Преподобний авва Дорофей

«Коли людська душа виходить з тіла, відбувається велике якесь таїнство. Бо, якщо вона винна в гріхах, то приходять полчища демонів; злі ангели і темні сили беруть цю душу і захоплюють її на свою сторону. Цьому ніхто не повинен дивуватися. Бо якщо людина, будучи ще жива, перебуваючи ще в цьому світі, скорилася, віддалася і поневолилася, то не більше вони будуть володіти нею і поневолювати її, коли вона вийде з цього світу?»

Преподобний Макарій Великий

Преподобний Ісая Відлюдник заповідав учням «щодня мати перед очима смерть і піклуватися про те, яким має бути вихід душі з тіла, і як пройти повз володарів темряви, що мають зустріти нас у повітрі».

Можна навести й інші численні свідчення святих отців Церкви, як давнини, так і останніх часів, які в один голос кажуть, що вчення про митарства – це вчення Православної Церкви.

Тому всім скептикам хотілося б нагадати слова святителя Феофана Затворника: «Яким би диким не здавалося розумникам вчення про митарства – проходження їх не минути».

Читайте також