Церква - це не стіни, які можна захопити чи переоформити

Церковь это не здание, а люди

Центральний храм у с. Веселинівка до 2007 року належав канонічній Церкві.

Зараз тут ПЦУ. Ви знаєте, як це відбувається в нашій країні.

А маленька спільнота вірних УПЦ молиться у старенькій будівлі.

Сьогодні разом із нами у храмі було близько 15 душ. Три священика, півчі і парафіяни.

Заходячи на церковне подвір'я, я сказав жіночкам, які викладали квітами доріжку: "Гарно! Але ж архієрея наче не буде сьогодні!".

На це одна жінка відповіла:

"Ми, отче, Богородицю так зустрічаємо".

Справжня велич людини лежить саме у таких словах і в такій вірі.

Церква - це не стіни, які можна захопити чи переоформити.

Церква - це люди.

Читайте також

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади

Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій

Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.

Алогічність любові

Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.

В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.

У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ

Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.