Мизовсім забули, що означає спасатися

Антоній Великий. Фрагмент фрески. Фото: thesaintsbook.com

Згадуючи сьогодні життя преподобного Антонія Великого та інших великих подвижників Єгипту, не втомлююся дивуватися їхньому наполегливому бажанню робити все можливе для того, щоб зробити своє життя нестерпно важким. Сучасна людина зі шкіри геть лізе, щоб жити в матеріальному плані добре, а якщо можна, то ще краще. У Антонія, Макарія Єгипетських та внших все навпаки. Теж лізуть зі шкіри, але тільки для того, щоб жити бідно і якомога важче.

Нам це важко зрозуміти, тому що наша «християнскість» співвідноситься з вірою подвижників Єгипту так само, як домашнє гламурне кошеня з левом Єгипетської пустелі. І порода начебто та ж, і схожв ззовні й зсередини, різниця лише в розмірі та середовищі, а так – все один до одного. Сили наших молитов відрізняються у тих самих пропорціях. Леви гарчать, а коти муркотять.

Головна проблема сучасних християн стисло озвучена преподобним Серафимом Саровським: «У них немає рішучості».

Кошеня могло б стати хижаком, але для цього йому треба згадати, що воно не домашня іграшка для дітей.

Аскеза – засіб для добування солі, те, що робить нас придатними для Царства Божого. Вона пожвавлює молитву, розкриває силу духу, очищає душу від пристрастей. Для того, щоб душа могла увійти у світ горний, їй треба перестати дивитись на світ дольний. Для цього потрібні усамітнення та подвиг суворого життя.

Любов до цього світу складається з трьох головних інгредієнтів: сластолюбство (сюди відносяться всі форми тілесних і психічних насолод), сріблолюбство (збочена прихильність до набуття матеріального достатку) і славолюбство (гордовита патологія нашого розуму). Все життя людини, з'їденої черв'яками пристрастей, стоїть на цих трьох стовпах. Ніхто не може зійти на небо або навіть просто відірватися від землі, доки не виб'є з-під себе ці три опори. У цьому суть тієї рішучості, у відсутності якої нас звинувачує преподобний Серафим.

μετάνοια (зміна розуму) – це повна переорієнтація всіх життєвих цінностей та самої будови життя. Бог вимагає від нас нещадної рішучості аж до ненависті до самого себе. Саме тому будь-яка напіваскеза, періодичні нервові тики релігійного почуття позбавлені всякого сенсу. Результат у вигляді досягнення мети – вічного життя – чи є, чи його немає, все інше неважливо.

Два крила, які знімають з якоря нашу прив'язану до світу душу і підносять її на небо, – це зречення від світу та сердечна молитва.

Звичайно ж, ми не зможемо, як фелахи Єгипту, піти в пустелю і жити далеко від цивілізації у злиднях і молитві. Але ми можемо піти у внутрішню пустелю серця і там сховатися від зла цього світу. Для цього потрібно створити відповідний внутрішній фон, специфічний устрій, який буде діаметрально протилежний духу сучасної споживчої цивілізації, населеної духовно померлою біомасою пронумерованих уречевлених індивідуумів. Ця біомаса – об'єкт маніпуляцій політтехнологів, менеджерів із продажу та інших «пастухів», які пасуть це стадо. Але житія сучасних подвижників говорять нам про те, що навіть живучи в самому центрі апостасійної цивілізації, ми маємо можливість нею не уразлюватися. Досвід останніх Глинських, Почаївських, Києво-Печерських старців та інших святих нашого часу показав, що й у світі можна жити, як у пустелі, збираючи той самий нектар Святого Духа, який був у стародавніх отців.

Ми не повинні забувати про те, що «жити як усі» означає дружити зі світом. А дружба зі світом – це не життя саме по собі, а «ворожнеча проти Бога» (Іак. 4:4). Кожна наша поступка світові є жертвою, принесеною на вівтар сатани. Головна хвороба, яка зводить до пекла сучасних християн, – це віддання переваги мирському, а не духовному . Світ зітканий з безлічі клаптиків хибних мотивів, установок, думок, цінностей та ін. Він живе у фальшивому вінегреті таких інгредієнтів, як мода, успіх, достаток, рейтинг, популярність та інше.

Такі поняття, як краса, істина, мужність втратили своє початкове значення. Мат практично став нормативною лексикою, а підлість та пронозливість – необхідними якостями кар'єрного зростання. Апостол Павло говорить про себе: «Я від усього відмовився, і все почитаю за сміття (у першотворі – «кал»), щоб придбати Христа» (Флп. 3:8).

Без побудови духовної ієрархії життєвих цінностей спасіння людини неможливе.

Інакше, досягаючи позитивних результатів у деталях, ми зазнаємо краху в цілому. Якщо, наприклад, ми будуємо храм, роздаємо милостиню, допомагаємо бідним і таким чином обтяжуємо розум багатьма турботами, ми забудемо про єдине на потребу, це нам не принесе бажаного плоду. Головним для християнина є стяжання Царства Божого, яке «всерединв вас є» (Лк. 17:21). А в цій справі недостатньо лише зовнішніх справ. Тут потрібне і внутрішні дії: приборкання помислів, відсікання гріховних образів, гасіння пристрасних емоцій та ін. – все те, що вводить у серце духовний світ і тишу, без якої неможлива чиста молитва.

Аскеза як різного роду обмеження є необхідною умовою цього, а не самоціллю. І це не привілей ченців, а суть шляху спасіння. Хочеш знайти Бога? Тоді, для початку, «залиш свій телефон, інтернет, спілкування, багатослівність, всю суєту...», вчить преподобний Порфирій Кавсокалівіт. Благодать дуже чутлива до всього нечистого і негайно відступає від людини лише за слово осуду, за найменший рух гніву, за одну блудну думку. Навіть незначний рух душевної енергії у бік зла відразу ж відводить людину від Бога і позбавляє дерзновенності.

«Живіть дуже обережно» – таким був один із останніх заповітів старця Іоанна Крестьянкіна. Це те, чого навчають і святі отці «Добротолюбства», праці яких починаються з творінь Єгипетських преподобних.

Читайте також