Владика Сергій - архіпастир не з книжок, а з реального життя

Митрополит Тернопольский и Кременецкий Сергий. Фото: Facebook Николай Данилевич

 

Вважаю, що це велике благословення Боже, що наша Церква має такого архієрея. Владика викладав в нас в Почаївській духовній семінарії пастирське богослов’я. Його лекції ми слухали в абсолютній тишині, боячись пропустити хоча б одне слово. Владика говорив тихо, але натхненно, лагідно твердо, і якось так, що всі його слова закарбовувалися в наших серцях. І ми ловили його слова. Владика - архіпастир не з книжок, а з реального монастирського і парафіяльного життя.

Ми з ним їздили по парафіях, (я співав у семінарському хорі), бачили реальне парафіяльне життя. Навчалися не лише по книгах, а з прикладу владики Сергія.

Вітаємо владику Сергія і бажаємо ще многих, благих і плодотворних літ достойного святительства, щоб владика своїм прикладом й надалі свідчив своїм служінням і своїм словом всім нам - і священнослужителям і мирянам, як потрібно служити й жити!

Дивлячись на служіння владики Сергія, стає краще зрозуміло, що мав на увазі святий апостол Павло, коли наставляв свого учня Тимофія:

«Образ буди верным словом, житием, любовью, духом, верою, чистотою» (1Тим. 4,12).

 

Читайте також

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади

Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій

Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.

Алогічність любові

Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.

Справедливість не за ярликами

В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.

У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ

Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.

Коли святиню перетворили на попіл

Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.