Церква святкує пам’ять святої великомучениці Варвари

Ікона святої великомучениці Варвари. Фото: religions.unian.net

17 грудня (4 грудня за церковним календарем) Православна Церква святкує день пам’яті святої великомучениці Варвари, яку на муки віддав власний отець-язичник, повідомляє days.pravoslavie.ru.

Варвара народилася у знатній язичницькій родині міста Іліополь (нинішня Сирія) за часів правління імператора Максиміна (305-311 рр.). Її батько Діоскор рано овдовів і тому був дуже прив’язаний до своєї єдиної дочки. Бажаючи захистити вродливу дівчину від сторонніх поглядів і позбавити її спілкування з місцевими християнами, він побудував спеціальний замок, заборонивши Варварі виходити звідти без його дозволу.

Перебуваючи у високій вежі, дівчина бачила красу Божого світу і часто запитувала себе, хто ж істинний його Творець. Приставлені до неї вихователі розповідали про язичницьких богів, на що вона подумки відповідала: «Боги, яких шанує мій батько, зроблені руками людськими. Як ці боги могли створити таке пресвітле небо та таку красу земну? Єдиним має бути такий Бог, Якого створила не рука людська, але Сам Він, що має власне буття».

Коли Варвара виросла, до її батька почали приходити знатні женихи, але дівчина відмовлялася від заміжжя. Діоскор дозволив їй виходити з вежі, сподіваючись, що подруги переконають її. Одного разу, коли батько надовго поїхав, Варвара познайомилася з місцевими християнками, які розповіли їй про Триєдиного Бога, про невимовне Божество Ісуса Христа, про Його втілення від Пречистої Діви та про Його вільне страждання та Воскресіння.

На той час Іліополь шляхом із Олександрії проїжджав священик під виглядом купця. Дізнавшись про нього, Варвара запросила пресвітера до себе і просила звершити над нею Таїнство Хрещення. Він виклав їй основи святої віри, а потім хрестив у ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Освічена благодаттю Хрещення, Варвара ще з більшою любов’ю звернулася до Бога і пообіцяла присвятити Йому все своє життя.

Батько, коли приїхав і почув від дочки християнські віровчительні настанови, розлютився і кинувся на неї з мечем, але Варвара встигла вибігти з дому і сховалася в гірській розколині, яка дивним чином розступилася перед нею. Надвечір Діоскор знайшов дочку і з побоями притяг додому, а наступного дня відвів до міського правителя і сказав: «Я зрікаюся її, тому що вона відкидає богів моїх, і якщо не звернеться до них знову, то не буде мені дочкою. Муч її, державний правитель, як завгодно твоїй волі».

Градоначальник умовляв Варвару не відступати від стародавніх батьківських законів і не чинити опір волі батька, але вона викривала помилки ідолопоклонників і сповідала Ісуса Христа Богом. Тоді її почали сильно бити воловими жилами і після цього розтирати глибокі рани твердою власницею. У нічній молитві Варварі явився Господь і сказав: «Дерзай, наречена Моя, і не бійся, бо Я з тобою. Я дивлюся на твій подвиг і полегшую твої хвороби. Перетерпи до кінця, щоб незабаром насолодитися вічними благами в Моєму Царстві».

Наступного дня всі були здивовані, побачивши Варвару, – на її тілі не залишилося жодних слідів недавніх катувань. Побачивши таке диво, одна християнка, на ім’я Іуліанія, відкрито сповідала свою віру та оголосила бажання постраждати за Христа. Обох мучениць почали водити оголеними містом, а потім повісили на дереві і довго катували. Їхні тіла терзали гаками, палили свічками, били по голові молотком, а потім обезголовили. Причому святу Варвару стратив особисто її отець Діоскор, якого невдовзі вразила блискавка, перетворивши його тіло на попіл.

Мощі святої великомучениці Варвари у VI столітті були перенесені до Константинополя, а у XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комніна (1081 – 1118 рр.), княжна Варвара, одружуючись з руським князем Михайлом Ізяславичем, привезла їх із собою до Києва, де перебувають і тепер – у соборі святого князя Володимира.

У Києві є традиція – усім, хто приходить вклонитися великомучениці Варварі, дарують кольорові стрічки, освячені на її мощах. У давнину дівчата вплітали їх у коси, а мандрівники брали із собою, щоби повернутися додому.

Грузинська церква відзначає Барбароба – День Святої Варвари. Цього дня у грузинських церквах та храмах на службі на честь свята завжди є багато дітей. На честь святої тільки в Тбілісі зведено чотири храми – перший з них було збудовано у восьмому столітті.

У Лівані, на батьківщині великої святої, свято її пам’яті відзначається великими сімейними святами і називається «бурбара». Цього дня після Літургії діти вбираються в костюми та маски, обходять будинки, прославляючи святу, та отримують подарунки. Такі урочистості характерні не тільки для Лівану, але й для віруючих Сирії, Палестини, Йорданії, Греції, Македонії, Болгарії та інших країн.

Читайте також