Ганьба на державному рівні

Уявіть собі ситуацію, коли, наприклад, низка католицьких парафій Німеччини звертається до президента Франції Макрона за захистом, оскільки їхні храми захоплюються або насильно переводяться в іншу конфесію? Звучить як марення. У будь-якій цивілізованій країні будь-які насильницькі дії щодо релігії апріорі неможливі. А якщо й трапляються конфлікти, вони одразу ж припиняються з використанням норм закону.

Але в Україні є вже низка випадків, коли громади УПЦ звертаються за допомогою до уряду США, найчастіше – до віцепрезидента Джея Ді Венса. Зауважимо, не до місцевих губернаторів, не до уряду, навіть не до Зеленського. А до чиновника далекої заокеанської країни. І все свідчить, що таких звернень буде і більше. Про що це каже? Та про те, що від влади України віруючі українці на допомогу не чекають. Точніше, вже не чекають. Раніше зверталися до Зеленського, і багато. Можна згадати хоча б крик допомоги кафедрального собору в Івано-Франківську. Чим це закінчилося, всі пам'ятають – штурмом людьми у балаклавах, з використанням сльозогінного газу та подальшим захопленням.

З того часу стало лише гірше. Влада не тільки не захищає своїх громадян від насильства, а лише допомагає бандитам. Тому й звертаються люди до великих дядьків за океан. Зараз багато хто з цих самих бандитів лише хихикає – мовляв, напишіть ще «в Спортлото».

Але насправді сміятися тут нема над чим. Коли люди «поверх голів» просять про допомогу чужинців – це ганьба для влади. І дзвінок – їй не довіряють. А значить, за першої законної можливості змінять на іншу.

Читайте також