Остерігайтеся лжедуховності на шляху до Світла
Шлях до Світла. Фото: igpetr.org
Суєта – головний ворог спасіння
Найважче людині відірватися від звичної їй повсякденної суєти. Якщо б ми могли з боку побачити скільки часу і уваги ми приділяємо тому, від чого насправді можна спокійно відмовитися. Ми читаємо, дивимося, аналізуємо те, що до нашого життя, тут і зараз, не має ніякого відношення. Буває так, що людина на початку посту зважиться відмовитися від новин, інтернету та інших відволікаючих від молитви і богодумання факторів, але чи надовго?
Той, хто виходить із трясовини суєти для того, щоб потім до неї повернутися, схожий на горобця, прив'язаного ниткою за лапку, – злетіти він може, а полетіти ні.
Правило мудрого життя
Безглузде існування – це маскарад, а не життя. Якщо людина вважає себе православною, але при цьому гнівається так, що готова розірвати свого ближнього, чи ображається, носячи в собі непримиренну гордість, то на ній тільки маска Православ'я і до Євангелія він не має ні найменшого відношення.
Щодня потрібно ставити собі одні й ті ж запитання: «Що я сьогодні зробив для свого спасіння?», «Чи працював я над очищенням свого серця?», «Був уважний до своєї внутрішньої людини?» Кожен день, не чекаючи кращих часів. Пастка очікування в тому і полягає, що ми чекаємо, коли у невизначеному для нас майбутньому у нас почнеться нове життя. Але при цьому не помічаємо, як у нас прямо з-під носа крадуть наше власне життя.
Розраховуючи на сприятливий час, ми не підозрюємо, що він у нас закінчиться саме тоді, коли ми на нього найбільше розраховували. Правило мудрого життя дуже просте: не упевнений – не роби, впевнений – роби рішуче і без зволікання.
Відмінність мужності від нахабства
Для стяжання духовної свободи потрібна велика мужність. Але сучасна людина мужність проміняла на нахабство. Нахабство – це презирство до волі іншої людини. Нахабним бути легко, такий чоловік схожий на ворону, тільки харчується він падаллю брудних відносин до людей.
Мужнім може бути лише по-дитячому лагідний і смиренний розум, який здобував благодать і отримав в дар Небо. Люди злі, тому що не помічають зло у самих собі, підозрюючи його тільки в інших. Смиренний бачить все навпаки. В собі він бачить зло, а інших людей, як ангелів.
Зло більше всього на світі боїться того, що його самого перестануть боятися. Коли ми перестаємо його боятися, зло втрачає над нами свою силу і стає безпорадним. Почуття страху дано християнину лише для одного – щоб він боявся образити любов Бога і втратити благодать, яка збирається з таким трудом.
Хвороба «не засвоюваності» духовної літератури
Благодать найбільше втрачається від хизування. Людина, яка, отримавши ласку Божу, починає думати про себе високо, схожа на солдата, який висовує голову з окопу під час шквального обстрілу.
Наш час характерний великою кількістю безлічі духовних книг та корисних повчань. Такий надмір породжує тяжкий недуг «не засвоюваності» духовної літератури. Читаючи розумом одну сторінку за іншою, ми не встигаємо її обдумувати і вбирати своїм серцем. Для цього потрібен час і достатня сила розуміння. Краще взяти хоча б одне повчання і не поспішаючи його усвідомити, зрозуміти душею його внутрішній справжній сенс, з якого можна почерпнути більше користі, ніж від усієї, наспіх прочитаної книги.
Людина, яка повільно і глибоко занурюється у солодкість молитви, богослужіння, духовної літератури, частіше удостоюється милості Божої, ніж тямущі, але неглибокі душі, що ковзають по поверхні духовного життя. Той, хто хоче осягнути якомога більше і швидше, осягає мало або взагалі не осягає нічого, бо всередині вже сповнений хизування і зарозумілості. А той, хто шукає хоча б крихти благодаті, може знайти всю її повноту, так як змирився під мудру руку Божу.
Господь Себе відкриває простим немовлятам і ховається від «мудреців». Хто читає Євангеліє, не зробивши його своїм життям, ніколи не спіткає суті Христових заповідей. Зате той, хто віддає Богові своє серце, наповнюється Євангельським духом і змінюється благодаттю святості.
Набуття спокою у дусі
Спокій і відпочинок душі в Дусі Святому починається там, де зупиняється млин помислів. Наші думки, уява, фантазії, страхи не дають нам спокою ні вдень, ні вночі. Зупиняються вони тільки тоді, коли вселяється в душу Христос. Коли в серці стихають бурління і переживання, у ньому запанувала благодать і спокій. Тоді бісам там нічого робити, тому що вони найбільше цього спокою в Дусі бояться.
Боротьба з помислами на початку духовного життя і перебування в благодаті і спокій серця, очищеного Духом Святим, врешті, відбувається на одному полі битви – нашій свідомості. Людина, що отримала єдність з Богом, зовні нічим не відрізняється від інших людей, але її преображене серце живе в непізнаваному для них світі. Ні мирська радість, ні мирська печаль глибоко не зачіпає безтурботних глибин такої душі, тому що в ній живе інша радість. Та, яка не від світу цього, радість, дарована Христом.
Лжедуховність не приведе на небо
Мета будь-якої духовної практики завжди одна – досконале поєднання душі з Отцем через Христа у Святому Дусі та затвердження її Єдиної Нероздільної Трійці навіки. Ісусова молитва – ключ, яким ми відкриваємо ворота дня і ночі. Прокидається християнин зі словами: «Господи Ісусе Христе, помилуй мя» і засинає з цими ж словами. Набуття цього навику дуже корисно, тому що таким чином початок і завершення часу нашого неспання освячується Іменем Божим.
Найскладніше в наш час – знайти розуміння суті спасіння, тому що замість нього нам часто пропонують численні хитрощі помилкового благочестя, бутафорію духовного життя. Краще залишити це пусте лжедуховне кривляння і всі сили звернути до стяжання молитви й очищення душі від помислів.
Людина приходить із невідомого і після смерті знову йде в нескінченність. Там, в благодаті Неба, і є наша Батьківщина, наше Життя і наше споконвічне перебування, освячене незахідним світлом Єдиного Бога – Пресвятої Трійці.
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?