Если крещенские купания превращаются в вакханалию – это грех
На Крещение многие, следуя обычаю, окунаются в прорубь. Фото: Панорама
Отдам дань ежегодно вопрошающим о крещенских купаниях через отсылку к своему прошлогоднему посту: https://t.me/kartezianec/1709
Вкратце.
Если человек, отправляясь в день Богоявления купаться, совершает молитву, в молитве погружается в воду, вспоминает Крещение Спасителя, то можно говорить о благочестивой религиозной практике, способствующей материализованному, наглядному воспоминанию о Евангельском событии. Если же купания превращаются в вакханалию с обильным распитием алкоголя, ярмаркой тщеславия и разными другими непотребствами, то это является извращением картины воспоминаний о Евангельских событиях. Грехом.
Остальное — древний ли это обычай, что о нём говорит богослужебный устав, очищает ли купание от греха, а также комментарий к информации о запрете купаний в некоторых регионах — по ссылке выше.
Спойлер-напоминание: поскольку купание — лишь обычай, не следует устремляться в ледяную купель тем, кому это противопоказанно по состоянию здоровья.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.