Я, мабуть, не те Євангеліє читаю…
В центрі світогляду християнина має бути Христос, а не нація. Фото: відкриті джерела
Від них чую:
— Це українська Церква!
— А це — московська!
— ФСБ у рясах!
— Геть попів, геть "московську Церкву"!
— Має бути своя — національна, українська, незалежна!
І тут я зупиняюсь.
І запитую себе:
А яке Євангеліє проповідували Апостоли?
Хіба Христос прийшов творити національну Церкву?
Хіба Церква Христова — це проект для окремого народу?
---
Христос не будував “єврейську” Церкву.
Хоча був євреєм за тілом.
Він будував Церкву, яка єдина для всіх.
Церкву, яка має бути одна, як один Господь, одна віра і одне Хрещення (Еф. 4:5).
І апостоли не будували “національних Церков” — вони йшли до всіх народів, творячи одну Церкву Христову.
Церкву, де немає ані юдея, ані грека, ані варвара, ані скіфа, а всі — одне в Ісусі Христі (Гал. 3:28).
---
То яка була Церква в Єрусалимі?
Вона складалась із юдеїв, але зібралась у Христі.
Це була вже не юдейська спільнота — це була Церква Христова.
А Церква в Антіохії?
Саме там учнів Христових уперше почали називати християнами (Діян. 11:26),
і саме вона стала першим центром місії для язичників — не “національною”, а вселенською.
А Церква в Римі?
Там вірували і євреї, і римляни, і греки.
Хіба це була “італійська помісна Церква”?
Та ні — це була частина однієї Церкви Христової.
---
А тепер, через дві тисячі років потому, в самій лише Україні — кілька “помісних церков”.
У кожної — свій “ єпископ”, своя “ієрархія”, свої реєстрації, печатки і медалі.
І кожна каже: “Ми — українська, а вони — чужа”.
То де тут Христос?
Хто поставив вас? Христос?
Чи кабінети з печатками?
---
Церква — це не релігійний бренд.
Церква — це не ідеологія.
Церква — це Тіло Христове,
в якому єдність не по паспорту,
а через Євхаристію.
Бо де Христос — там і Церква.
А де політика — там немає Христа.
---
Якщо Церкву починають будувати на нації,
то це вже не Церква — це релігійний фан-клуб.
Церква Христова — це місце, де спасаються.
А не де кричать: "Своє! Українське!"
Христос не сказав: “Ідіть і створіть окремі Церкви за національними ознаками”.
Він сказав: “Ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх…” — в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
І як тільки в Церкві зникає Христос як Центр —
а на Його місце стає мова, прапор чи політичний лозунг —
то це вже не Церква. Це інше тіло. І інший дух.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.