Африканський екзарх про сучасну ситуацію

Плоди роботи Екзарха Африки можна чекати вже за кілька років. Фото: СПЖ

24 січня 2022 року Екзарх Африки митрополит Клінський Леонід в ефірі телеканалу «Спас» озвучив низку тез, які стосуються не лише планів РПЦ на Африканському континенті, а й найбільш глобальних процесів, які зараз відбуваються в Православ'ї, а також геополітиці.

Митрополит Клінський Леонід (Горбачов), коротка довідка

Народився у 1968 р., дитинство та юнацтво провів у Краснодарі. У 21 рік прийняв чернецтво. Духовну освіту здобув у Ленінградській духовній семінарії та на Богословському факультеті Афінського університету. Володіє грецькою, англійською та арабською мовами. У послужному списку владики значиться:

• пастирське окормлення ВТК 17 строгого режиму, дитячого туберкульозного диспансеру та міського будинку ветеранів м. Краснодара;
• відрядження у складі миротворчих сил у Боснії та Герцеговині;
• відрядження на Афон, до Фінляндії, Індії в якості співробітника секретаріату міжправославних відносин ВЗЦЗ;
• з 2004 по 2013 рр.– представник Патріарха Московського і всієї Русі при Патріархові Олександрійському і всієї Африки, відрядження в Ефіопію, Кенію, Танзанію, ПАР, Ботсвану, Грецію;
• з 2013 до 2016 рр. – єпископ Аргентинський та Південноамериканський;
• з 2016 до 2021 рр. – архієпископ Владикавказький та Аланський, керуючий Патріаршим благочинням парафій РПЦ у Вірменії;
• співголова Робочої групи з діалогу між РПЦ та Маланкарською церквою;
• співголова Комісії з діалогу між РПЦ та Ефіопською церквою;
• з 29 грудня 2021 р. – Патріарший екзарх Африки.

Як бачимо, владика Леонід – це архієрей, який багато поїздив світом та має досвід спілкування з представниками як православних, так і не православних Церков. Крім того, він опікувався миротворцями, ув'язненими і хворими дітьми. Це багато про що говорить. Він знає ситуацію не з чуток чи з повідомлень ЗМІ, а з власного досвіду. Все це надає словам владики великої ваги. Отже, що ж він сказав у інтерв'ю?

РПЦ не миритиметься з порушенням канонів у Церкві

Судячи з усього, в РПЦ утвердилась точка зору, згідно з якою час терпіння та компромісів із Константинопольським патріархатом вичерпався. Претензії на верховенство у Православ'ї Фанар почав висувати приблизно 100 років тому. Ще святитель та сповідник Патріарх Тихон Московський протестував проти цього. Але опір цим претензіям усі ці роки обмежувався переважно листами та заявами. Ділом Фанар просував свою позицію, а інші Помісні Церкви, зокрема й РПЦ, йшли на поступки та компроміси.

Класичним прикладом такої тактики є церковна ситуація в Естонії, де Фанар, попри канони та здоровий глузд, встановив паралельну юрисдикцію, з якою РПЦ змушена була погодитись. Однак після втручання Фанара в Україну стало зрозуміло, що претензії на верховенство вже оформились у так звану єресь константинопольського папізму і настав час протидіяти цій новій екклезіології твердо та рішуче.

Крім того, роль Держдепартаменту США в антиканонічних діях Фанара настільки велика і очевидна, що визнання верховенства Фанара буде рівнозначне визнанню фактичного керівництва Православ'ям з боку Держдепу. А це вже перетворює Церкву Христову на якийсь відділ американської адміністрації. При цьому абсолютно неприйнятні виправдання на кшталт того, що Фанар настільки залежить від Держдепу, що просто не може собі дозволити піти наперекір думці американських чиновників.

Ось що говорить з цього приводу владика Леонід: «Як сказав Святіший Патріарх у своїй проповіді: "А хіба Руська Православна Церква не проходила протягом 70 років різного роду тиск? Подивіться, під яким спудом і приниженням була Руська Православна Церква".

Але хіба ми могли дозволити собі розколоти світове Православ'я на догоду тим чи іншим політичним подіям? Ми страждали, терпіли, і ця історія вкрита сонмом мучеників російських, які кров свою пролили за торжество Православ'я. Ось що у нас є! Ось що ми можемо показати світові! А що показали ви? Що на вас натиснув Держдепартамент чи інші політичні сили і ви вирішили, що на догоду цим рішенням можна змінити канони Церкви? Ні, панове, цього не дозволено робити нікому! <…> Не можна руйнувати канони Церкви. Це просто так Господь не залишить».

РПЦ не претендує на першість

З профанаріотського табору на адресу РПЦ часто звучать звинувачення в тому, що Московський Патріархат, мовляв, прагне позбавити Константинопольський патріархат його першості, щоб зайняти це місце самому.

По-перше, це не підтверджується ні справами, ні заявами священноначалія РПЦ. А по-друге, РПЦ взагалі відкидає саму постановку питання про те, що хтось у Православ'ї може претендувати на першість. І в цьому Руська Церква спирається на Євангеліє: «Ще раз повторю: ми ніколи не претендували на першість, ми не хочемо бути першими, ми хочемо, щоби першими були всі. Як каже Святе Письмо, якщо ти хочеш стати першим, будь останнім і стань усім слугою. Ось ми ті люди, які стаємо слугами і будемо служити як можемо».

Архієрей каже, що РПЦ може та повинна взяти на себе відповідальність за захист традиційних цінностей в усьому світі. І в цьому відношенні вона може послужити не тільки Православ'ю в усьому світі, а й людському суспільству взагалі: «Ми цілком маємо право запропонувати світові іншу (не ліберальну, – Ред.) повістку, за якою і стоятиме Руська Православна Церква. І не треба соромитися цієї вселенськості, на яку ми зараз виходимо».

Вторгнення чи відстоювання канонів?

Щодо питання про дії РПЦ на канонічній території іншої Помісної Церкви, то тут думка Московського Патріархату гранично ясна та зрозуміла: оскільки Олександрійська Церква стала на бік розкольників, вона тим самим відокремила себе від Церкви Христової з усіма наслідками цього. В цих умовах хтось має прийняти під свій омофор тих кліриків і віруючих, які не хочуть йти в розкол слідом за олександрійськими архієреями.

Митрополит Леонід: «Ми нікуди не вторгалися, ми ні в кого нічого не забирали, ми не виступали з експансією. Ми не даємо знищити тих людей, котрі заявили, що вони проти розколу. Патріарх Варфоломій, на нашу думку, вчинив антиканонічно та незаконно. Тому виправдання його діям бути не може. <…> Ми сказали, що ми не кинемо тих людей, які заявили протест щодо цього визнання (ПЦУ, – Ред.)».

Владика особливо наголосив, що причина утворення Екзархату – це прагнення зберегти канонічний порядок у Церкві, а зовсім не бажання РПЦ захопити щось у Олександрійської Церкви: «Ми не прагнемо зруйнувати Олександрійську Православну Церкву, і ми ніколи не займаємося експансією ніде. Але ще раз повторю, що ми ніколи не дамо нікому нагоди глумитися над православними канонами».

Ситуація з Православ'ям в Африці і першочергові завдання Екзархату

Описуючи ситуацію в Африці, владика Леонід насамперед звертає увагу на величезний потенціал для християнської проповіді: «Континент активно розвивається. Континент – один і три десяті мільярди людей. Воцерковлених людей не так багато, і православна місія там має всі шанси на успіх». При цьому екзарх далекий від того, щоб очорнити Олександрійську Церкву: «Не можна говорити, що Олександрійська Православна Церква там (в Африці, – Ред.) нічого не робила. Є досить яскраві архієреї, котрі на своїх місцях успішно займалися місіонерством на Африканському континенті».

Можливо, місія РПЦ в Африці здійснювалася б не лише у координації з Олександрійським патріархатом, а й проводилася б у формі допомоги олександрійським архієреям та клірикам, однак визнання Олександрійським патріархатом українських розкольників перекреслило цю можливість.

Які ж завдання ставить перед собою Патріарший екзархат в Африці?

«Найважливішим завданням для будь-якої Церкви є душпастирська турбота про ті душі, які довірені Господом, яких ми будемо окормляти, – каже архієрей. – Насамперед це ті пастирі і та паства, яка не погодилася з одноосібним рішенням патріарха Варфоломія та, як наслідок, патріарха Олександрійського і всієї Африки Феодора про визнання антиканонічного угруповання на території України, так званої ПЦУ. На сьогоднішній момент у нас понад 150 кліриків, які хочуть перейти, і багато хто вже перейшов з них до Руської Православної Церкви під омофор Святійшого Патріарха Кирила».

На уточнююче питання журналістки владика Леонід підтвердив, що кількість охочих перейти в Руський Патріарший екзархат зростає, і якщо на момент утворення Екзархату 29 грудня 2021 р. таких налічувалося 102 особи, то сьогодні, лише через кілька тижнів, їхня кількість зросла в півтора рази.

Причому ці клірики мешкають не компактно, а більш ніж у 12 країнах континенту. Як тільки стало відомо про створення Екзархату, а особливо про те, що він створений у відповідь на заяви африканських кліриків про небажання перебувати в Помісній Церкві, яка асоціювала себе з розкольниками, відразу ж посипалися звинувачення на адресу РПЦ у тому, що вона переманює на свій бік заштатних кліриків або тих, що отримали каноничні заборони з боку свого священноначалія за різні провини.

Ці голоси звучать особливо голосно тому, що розкольники з ПЦУ, а раніше з УПЦ КП та УАПЦ саме так і чинили. Владика Леонід розповів в інтерв'ю, що дані звинувачення на адресу РПЦ є абсолютно безпідставними. Більше того, дбаючи про те, щоб до РПЦ приєднувалися бездоганні у моральному та канонічному відношенні клірики, кожен такий кандидат проходить досить скрупульозну перевірку. «У нас немає випадкових людей. Усі ті, хто забажав перейти під омофор Святійшого Патріарха Кирила, вони всі перевіряються», – сказав митрополит Леонід.

Кадри та інфраструктура

Одним із першочергових завдань митрополит Леонід бачить кадрову роботу, причому головна ставка робитиметься на місцевих священнослужителів – як тих, хто вже перебуває у священному сані, так і майбутніх служителів Церкви. «На місцях буде призначено єпископів. Будуть священники. Робитимемо ставку на африканські кадри. Ну і, природно, наші місіонери, які із задоволенням, я гадаю, поїдуть на Африканський континент. Будемо піклуватись про те, щоб люди могли приїхати до Росії та отримати освіту тут. Святіший Патріарх благословив. Є певні квоти. Їх будемо використовувати», – сказав владика.

Другий напрямок після пастирського окормлення віруючих, яким займатиметься Екзархат, – це гуманітарна допомога. «Постараємось забезпечити всіх елементарними можливостями доступу до медичних послуг. Буде відкрито фельдшерські пункти у віддалених місцях». Гуманітарна діяльність в Африці – це величезний фронт роботи, який потребує як значних матеріальних витрат, так і кваліфікованих трудових ресурсів. Видимо, ця робота буде скоординована і з російськими державними установами, і, можливо, з діловою спільнотою, яка буде допомагати матеріально.

Без такої серйозної підтримки РПЦ буде важко реалізувати всі задумані плани. А плани ці дуже масштабні: «Це багаторівнева континентальна робота. Ми зараз повноцінно зайшли на континент, де потрібне повне відновлення всієї нормальної вертикалі життєустрою. <…> Як можемо, ми будемо Африканському континенту допомагати».

Залишається побажати допомоги Божої місії РПЦ в Африці та сподіватись, що плоди цієї діяльності не забаряться.

Православ'я та занепад християнства у західній цивілізації

Сьогодні західна цивілізація вже перестала себе асоціювати з християнством. Суть цієї цивілізації можна визначити як «войовничий лібералізм», при якому допускається зневажання будь-яких традиційних цінностей і понять, вітаються будь-які збочення і пороки, а єдине, що зазнає осуду і переслідується, – це традиційні погляди на стать, сім'ю, релігію, мораль тощо.

Однак і на Заході багато людей, і навіть більшість, не поділяють того шаленого лібералізму, який панує в громадській думці та законодавстві. Ці люди потребують не лише захисту, а й якогось морального орієнтира, морального авторитету, який може явити світові Руська Православна Церква.

Ведуча Анна Шафран поставила питання таким чином: «Як Ви вважаєте, владико, в Європі, та й у тій самій Америці, де на офіційному рівні фактично відкинуті сьогодні традиційні цінності, де йде руйнація інституту сім'ї, де, більше од того, навіть храми руйнуються. Зносяться за непотрібністю. Ось цей шлях, на який вона встала, він необоротний?»

У відповідь на це владика Леонід порівняв те, що відбувається в Європі та на Заході в цілому, з гоніннями на Церкву в радянський період: «Нічого не нагадує це все? Руйнують храми, підміняють повістку (традиційну на ліберальну, – Ред.), скоро в них говоритимуть, що в інтернеті покажуть останнього священника. І все це буде мирно. Якщо в нас після сімнадцятого року (1917 р., – Ред.) було насильство і Церкву заганяли у підпілля, вона проходила страшні десятиліття мучеництва, то тут люди голосують руками й ногами, деякі люди.

Але ми таки віримо, що більшість не хочуть таких змін, і якщо уряди європейських країн не роблять відповідні висновки, то я навіть боюся уявити, що може бути. Це все в перспективі може обернутися цілковитим хаосом та руйнуванням».

Архієрей вважає, що РПЦ і російське суспільство мають стати на захист традиційних цінностей та взяти на себе роль лідера у відстоюванні консервативних засад життя суспільства: «Не можемо, а зобов'язані! Бо все йде до того, що цю роль взагалі не буде кому грати. І тому зараз ми просто зобов'язані це зробити».

Насторожуючий момент інтерв'ю

Розмірковуючи, що в умовах скочення західної цивілізації у прірву лібералізму Росія має стати зоною традиційної нормальності, явити світові духовний і моральний орієнтир, ведуча Анна Шафран сказала наступне: «Чесно кажучи, в цих умовах, спостерігаючи те, що відбувається, напрошується те саме: Москва – третій Рим, і четвертому не бути».

Сказано це було з певним відтінком гумору, проте владика не став спростовувати це твердження і сказав таке: «Так, відомий вираз. Не буду його оспорювати. Я теж думаю, що в нас певна місія в цьому світі є, і ще раз повторю, все буде залежати від того, як ми у найближчі кілька років вестимемо свій внутрішній та зовнішній порядок денний».

Теорія «Москва – третій Рим» виникла, за одними даними, наприкінці XV століття, за іншими – на початку XVI століття, як осмислення того факту, що багатовікова Візантійська імперія, православне царство, була поневолена турками. Думка багатьох людей, світогляд яких не допускав, що на землі вже не буде такого православного царства, відповідального за долі Православ'я, дійшла логічного висновку – оголосити таким царством Московську державу.

Можна по-різному ставитися до цієї теорії, але слід визнати, що вона не має жодних підстав у Святому Письмі. Євангеліє нічого не говорить про християнське царство на землі, а тим більше – про обов'язковість його існування. Теорія першого, другого чи третього Риму – це теорії скоріш політичні, ніж релігійні.

Загалом, ні це інтерв'ю митрополита Леоніда, ні інші його слова та заяви не дають підстави вважати, що теорія «Москва – третій Рим» займає у його світогляді якесь важливе місце. Владика всім своїм багаторічним служінням довів, що він – священник Божий, а не державний діяч. Тому не варто надавати особливого значення тому, що він висловив деяку симпатію до цієї теорії.

Однак слід пам'ятати, що схожа ідеологема «Константинополь – другий Рим» якраз і стала причиною того, що в сучасному Константинопольському патріархаті ідеї еллінізму стали домінувати над священними канонами Церкви, а утвердження переваги Константинопольського патріарха сьогодні сприймається багатьма грецькими архієреями як необхідна умова збереження цього самого еллінізму.

Висновок

Митрополит Леонід справляє враження дуже енергійного та цілеспрямованого церковного діяча. При цьому дуже відповідального та розумного. Плоди діяльності очолюваного ним Африканського екзархату, як уже було сказано, можна очікувати лише через кілька років, але вже сьогодні очевидно, що Африка стоїть на порозі масштабної православної місії, в чому нехай допоможе Господь і владиці Леоніду, і всім тим, хто трудитиметься разом з ним.

Читайте також