Поки батюшка на місці, то й люди спокійні і знають, що все буде добре
Авдеевка. Фото: Факты
В той час місто майже щодня обстрілювали – там люди постійно в таких умовах живуть. Я спілкувався з нашим священником, настоятелем храму Святої Марії Магдалини, отцем Андрієм і у нас був такий діалог:
– «Отче, може б Ви хоч би на тиждень виїхали відпочити від всього цього кудись далі, на територію України?
– Не можу.
– Чому?
– Я не можу залишити людей і парафію. Тут люди один за одним дивляться і якщо вони дізнаються, що якась помітна у місті людина (юрист, лікар, священник) виїжджає, то почнуть думати, що вона щось більше знає, тому й втікає, і зроблять це також. А тому, поки батюшка на місці, то й люди спокійні і знають, що все буде добре, навіть попри обстріли».
Таким чином, люди спостерігають за тим, як поводить себе священник. Тому на нашій парафії, крім багатьох сказаних проповідей та слів, я своєю поведінкою намагався і намагаюся дати людям відчуття спокою і впевненості, а також найголовніше – відчуття Бога. Тому що, як вчить Святе Письмо: «Якщо Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.