Не тільки дім, але й вулиця, можливо, стояла молитвами цього праведника
Дідусь щодня читав Євангеліє. Фото: Facebook
Колись я прийшов освятити будинок. Старенький дідусь, який жив там з молодшими нащадками та їх дітьми покликав мене. Він жив у великому будинку, але займав таку малесеньку кімнатку, як ванна кімната у малосімейках. Будинок його стоїть дуже далеко від храму, добиратися довго, але він відвідував служби регулярно. Родина в нього як родина: сходити на роботу, поїсти, соцмережі, гаджети, щось нове прикупити, кудись з’їздити відпочити. Я почав молитву. Нікому вона не треба, окрім цього дідуся. Розговорилися з господарями, вони кажуть, що дідусь старенький, нічого не допомагає. Я кажу: дідусь – то, можливо, єдиний з вас, хто робить найважливішу справу. Він бо щодня читав Євангеліє. Не кажу вже про Псалтир і молитовне правило. То хто справжню роботу робив? Не тільки їхній дім, але й ціла вулиця, можливо, стояла лише молитвами цього праведника. Лише тому, що одна людина звершувала єдино правильний, але багатьом незрозумілий та самотній шлях.
Читайте також
Як зовнішність ввела в оману у храмі
Хочете історію яка навчила мене не судити про людей по зовнішності?
Дві трагедії. Але які різні стандарти
Олександр Мацієвський перед розстрілом сказав: «Слава Україні!». Його вбивство побачив увесь світ. Про нього говорили політики, державні чиновники, українські та світові ЗМІ. Посмертно йому присвоїли звання Героя України. І правильно. Тому що вбивство беззбройної людини — це трагедія і злочин.
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?