Йдіть на похорони, віддайте останню повагу близьким чи знайомим
Фото: Facebook
Сьогодні звершував чин погребіння і вкотре для себе відмітив неухильне зменшення кількості людей. Не подумайте, що просто в храмі їх менше, а от на застіллі вистачає. Ні.
Їх просто менше.
В храм не заходять зазвичай декілька чоловіків, які витрачають цей вивільнений час для того, щоб накуритися вдосталь. Всі інші в храмі.
З 1990 року регулярно беру участь у таких заходах. Спершу як пономар, потім співак, тепер священик. І мені є з чим порівняти.
В 90-х на поховання сходилися цілі вулиці, приїздили всі родичі без жодних винятків, окрім чогось надзвичайного. Процесії розтягувалися часом на сотні метрів. Навіть на похоронах людей дуже похилого віку людей було немало.
Вже в 2000-х намітилася тенденція зниження цікавості до "неактуальних" людей, навіть родичі могли залишитися вдома і не приїхати.
Якщо ж відспівування відбувалося біля під'їзду багатоповерхівки, то все виглядало аж надто печально - у під'їзді живе чоловік з 40, у будинку до 300, а біля гробу стоїть десяток. Чи ж так живуть, що і не знають, хто у сусідній квартирі?
Зараз стало ще менше. Не знаю, можливо пандемія дала додатковий поштовх до чергового зниження інтересу до чужої смерті? Стала цікава тепер лиш власна доля і бажання вижити самому? Не знаю.
Знаю лиш, що поховання перетворюється на такий собі "міжсобойчик", а гроб одиноко стоїть в напівпустому просторі, вкотре виявляючи глибинну самотність кожної людини, яка має лиш Одного завжди небайдужого Друга - Господа.
Дивлячись на такі моменти, даю собі знову і знову обіцянку - не надіятися на навколишній світ, не догоджати мінливим і ненадійним людям, не впадати за трендами і не шукати "високих" покровителів. "Хвалу и клевету" приймати "равнодушно" і т.і.
А так, як хороню досить часто, то і обіцянки оновлюю частенько. Бо ж впадаю у суєту раз за разом.
Але кожна нова не твоя смерть стає кращим педагогом, аніж сотні прочитаних сторінок. Чужа смерть і твоя реальна дотичність до неї чудово повчає.
Дай Боже Вашим близьким довго жити.
Але при можливості, а такі трапляються постійно, йдіть на похорони, віддайте останню повагу Вашим близьким чи просто знайомим,а заодно отримайте подарунок від спочилого - незамінний досвід кінечності земної історії і таблетку від згубної самовпевненості.
На якийсь час допоможе жити уважніше.
Читайте також
Дві трагедії. Але які різні стандарти
Олександр Мацієвський перед розстрілом сказав: «Слава Україні!». Його вбивство побачив увесь світ. Про нього говорили політики, державні чиновники, українські та світові ЗМІ. Посмертно йому присвоїли звання Героя України. І правильно. Тому що вбивство беззбройної людини — це трагедія і злочин.
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.