Чи готовий ти піти в пекло, якщо на те буде воля Божа?

Неділя про Страшний суд відсилає нас до вічних питань буття світу, людини, природи зла, співвіднесеності божественної любові та справедливості. Притча про Страшний суд вже у своїй назві несе юридичну оцінку людського буття. Ти зробив добру справу – відвідав, нагодував, одягнув – і отримав відплату за свою доброту. І навпаки, ти не співчував, жив для себе, ігнорував чужий біль – і відповідно за свій егоїзм будеш покараний.

Мабуть, ця притча для більшості людей є простою наочною ілюстрацією того, як потрібно жити, чого прагнути і як реалізувати у цьому світі свою вільну волю. І було б у ній усе зрозуміло, якби не інші притчі Христа: про блудного сина, гірчичне зерно, неправедного домоправителя тощо. Так, у стані того окам'яніння, в якому живе багато людей, потрібна простота, зрозумілість і ясність щодо суду Божого.

Страх бути покараним за свою безсердечність може бути дієвим засобом для того, щоб спонукати себе на добро. Але, читаючи інші рядки Євангелія, розумієш, що Бог чекає від нас не просто зовнішньої форми тих чи інших добрих діянь, Він шукає того, щоб у серці жила щира любов. Щоб вона, а не страх, змушувала нас відкривати свої серця іншим людям.

Пекло і рай – це інші?

І пекло, і рай розпочинаються вже тут, на землі. Філософ Поль Сарт сказав якось одну важливу фразу: «Пекло – це інші». Як правило, її розуміння спотворюють, вважаючи, що автор мав на увазі муку спілкування та неприйняття іншого, як чужого та ворожого собі, хоч і таке тлумачення сюди застосовне. Сам же Сарт говорив, що «я мав на увазі, що якщо наші стосунки з іншими спотворені, пошкоджені, то інша людина може бути лише пеклом». Простіше кажучи: покладаючись на думку інших людей, які, можливо, бачать речі зовсім не так, як ми, бачать нас самих не в кращому світлі, ми страждаємо.

Але святі отці вчать інакше: «Спасіння наше і смерть наша в ближньому» (преп. Нікон Оптинський). Це може здатися парадоксальним, але багато святих замість того, щоб «заробляти» своє спасіння, допомагаючи і співчуваючи ближнім, навпаки віддалялися від них, якнайдалі, живучи в самоті. Сирійський подвижник Йосип Хаззайа пояснює цей феномен притчею-загадкою. «Єднання з одним – це вирішення від усього. А вирішення від одного пов'язане з усім». Йдеться тут про те, що людина, яка отримала єдність з Богом, отримує звільнення від усього, що тягне його до геєни. І навпаки, віддаляючись від Бога, він прирікає себе на життя в пеклі через численні прихильності і пристрасті. Бог – це любов, і, входячи в Нього, ми знаходимо те, що не можемо знайти в інших людях. У Ньому подвижник починає бачити інших людей потенційними богами, і вже не може стримати сліз, побачивши їхні страждання.

«Серце милосердне плаче про все творіння», – пише святий Ісаак Сирін. Він готовий тисячу разів на день віддавати себе живим на спалення, якщо це принесе користь хоча б одній людині.

Бог хоче зробити нас провідниками благодаті

Зазирнувши вглиб досвіду сирійських подвижників, ми набудемо дивовижного розуміння єдності любові до Бога і людини. На їхню думку, двері на Небо знаходяться у глибині людського серця. Бог, створивши наш світ, дарував йому статичні закони буття, а нам – свободу волі. А сам Творець присутній у світі Своїм Промислом, а виявляє Себе через свідомість розумних творінь, тобто ангелів та людей. Кожному з нас дарована можливість відкрити в собі це джерело Божественної енергії або засипати його назавжди, як це зробили занепалі духи.

Бог свідомо обмежує Свою свободу, даючи нам можливість стати богами з благодаті через духовний подвиг. Тому, на думку преподобного Максима Сповідника, заповіді дані нам не просто як норми та розпорядження Божественного права, їх виконання покликане зробити наше серце каналом, через який Божественне Світло буде проявляти себе в цьому світі.

Сирійська чернеча традиція вчить тому, що Бог не стукає у наше серце, Він уже живе в нашому дусі у вигляді Свого Нетварного, тобто нествореного Світла. Бог стукає до нас зсередини нас самих. І поки людський розум живе у відриві від серця, блукаючи по смітниках цього світу, Бог страждає і страждає в нас самих. У цьому одкровенні криється і розгадка пекла. Якщо людина не захоче відкрити в самому собі це джерело Світла, не реалізувавши в собі потенційне богосинівство, то вогонь Божественної Любові, що живе в ньому, стане для нього вічною мукою.

Кохання – єдина можливість прилучення до вічної радості. Її відсутність у душі є пекельна мука у тому світі, де вже не буде змін.

Все не так, як ми думаємо

«Царство Боже, – пише сучасний старець Симон (Безкровний), – це не те, куди потрібно потрапити, воно вже «всередині нас є», відкриваючись лише жебрацьким духом. Спасіння – це не те, чого треба досягати. Досягати потрібно очищення серця, оскільки Христос та Його спасіння в ньому вже живуть». Для тих, хто відкрив у собі Христа, вже не має значення він живий чи ні, піде в рай чи пекло, для нього важливий Сам Христос. З Ним і заради Нього він готовий на все. Якщо припустити неможливе, то богоносець з радістю піде на віки в пекло, якщо на те була б Божа воля. Заради того, хто любить і кого люблять, така людина готова на все.

Рай, як вчать святі отці, зовсім не такий, яким нам його малює наша егоїстична уява. Він перевершує всі наші земні уявлення про щастя та радість. Блаженне перебування душі в Бозі не має характеристик та позначень, які розум скидає з себе як старий одяг. Усі земні уявлення про Царство Небесне зникають подібно до туману при ясному світлі Сонця Правди – улюбленого Христа. Тоді Істина для душі, сповненої благодаті та святості, сяє у всіх напрямках, і немає жодного місця, де її не було б. Це і є досягнення Небесного блаженства, про яке Святі Отці говорять як про смерть перед смертю тіла. Тут руйнуються кайдани гріха, а сама смерть розчиняється в безсмертному Житті Трійці. 

Тому в ці святі дні майбутнього Великого Посту хочеться звернутися до Бога словами молитви старця Симона (Безкровного): «О Христе мій! Нехай моя мова стане молитвою до Тебе! Нехай дії мої стануть поклонами Твоєму милосердю! Хай мої дороги стануть єдиним шляхом у Тебе! Нехай усе, що б я не зробив, стане беззавітним служінням Тобі! Амінь!»

Читайте також