Не делайте заявлений, не соответствующих позиции священноначалия УПЦ
Дорогие отцы, братья!
Убедительная просьба - не нагнетать в ФБ политические страсти. За вами стоит паства, десятки тысяч читателей, людей, среди которых слабые женщины, пенсионеры, множество больных и одиноких. Они нуждаются в нашей поддержке, в утешении, проще сказать - элементарном позитиве. И, наконец, отцы в сущем сане! Не торопитесь делать заявления, которые не соответствуют позиции нашего священноначалия УПЦ и её Предстоятеля Блаженнейшего Митрополита ОНУФРИЯ. Учимся подражать ему в кротости, твердости, спокойствии и молитвенности, следованию канонам и учению святых отцов Православия. К чему призывает нас Апостол: "Поминайте наставников ваших, которые проповедывали вам слово Божие,... подражайте вере их" (Евр. 13, 7).
В священнической присяге, которую мы давали при хиротонии перед Крестом и Евангелием, говорится: "Ввірені моєму піклуванню душі охороняти від усякої єресі та розколів, і заблудних навертати на путь істини і спасіння. ... Ні в яких політичних партіях , рухах та акціях участі не брати". Наш долг - проповедь Евангелия.
Прошу у всех прощения.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.