Коли родина — тягар для держави: тривожні сигнали демографічного занепаду

Як батько п'яти дітей, (хоч порівняно з багатьма знайомими священиками це не так і багато ) маю сказати, що питання народжуваності в Україні владу особливо не хвилює. А мало би.
У 2023 році коефіцієнт народжуваності в Україні становив 0,7 на одну жінку, що значно нижче за показник, необхідний для простого відтворення населення (2,15).
У 2024 році смертність в Україні майже втричі перевищила народжуваність. У першому півріччі 2024 року померло 249 002 особи, а народилося 86 795. До кінця століття такими темпами народжуваності нас буде 10 млн., чи й того менше. "Якби не повномасштабне вторгнення з боку РФ", - скаже хтось, "все було би нормально". Прикро говорити, але не все так райдужно. Країна і до 2022-го мала такий низький рівень народжуваності, що прогнози були хіба трохи менш песимістичні. А зараз то і поготів.
Тема критично важлива, а конкретної уваги до неї нуль, рішучих дій щодо зміни ситуації також.
Підтримка багатодітності зараз на такому рівні, що соромно і казати.
Виплати таким родинам щось на кшталт: "економте підгузки і буде вам щастя!"
Чув, що планують підвищити таку підтримку. Як скажете.
Просто наша родина точно ніколи не потрапляла на допомогу, яка би покривала хоч щось значиме.
Може, комусь пощастить.
У 2018-19 роках проводив концертні тури Україною з гаслом: "Збережемо родину - збережемо країну."
Розумів дуже давно, що це надважливо для існування України. Чи наші воїни мають боронити пусту країну?
В місті може бути всього декілька таких родин, де є п'ять і більше дітей, але з боку місцевої влади до них ніколи не буває жодної уваги.
Пропаганди багатодітності, в хорошому сенсі цього слова, ніхто не проводить.
Тож пустіють не лише маленькі села, а й середні міста.
З моїх спостережень виходить, що в більшості випадків на народження більше двох дітей наважуються, як правило, родини віруючі.
Але таких родин теж стає все менше з різних причин, в тому числі і від держави залежних, тож останній сегмент збільшення народжуваності також під серйозним ударом.
Наші діти народжені винятково з любові і не за виплати чи в очікуванні, що хтось візьме над ними опіку.
Я не оббиваю пороги держустанов з протягнутою рукою. Розгрібаємо свої проблеми самотужки.
Але для чого тоді взагалі існує держава? Для відгодівлі можновладців і навчання їхніх дітей в елітних закладах освіти?
А для простих людей пару гривень на серветки?

Читайте також