Кощунство чи "турбота"? У Лаврі сторонні торкаються мощей

Тг-канал "Фортеця Лавра" опублікував страшні фото.
Музейники і, начебто, представники держцеркви "переоблачають" мощі Преподобних Печерських.
Зазвичай це робилося Петрівським постом братією Лаври в священному сані, яких цьому навчили монахи ще старого, повоєнного постригу, яких, у свою чергу, навчили дореволюційні монахи.
А тут у святиню лізуть своїми руками невідомо хто. Причому, судячи з фото, не мають жодного, навіть приблизного уявлення, як поводитися зі святинею всеправославного масштабу.
Наприклад, на другому фото видно дерев'яні лотки у формі силуету людини. Вони ще в старі, дореволюційні часи були зроблені для того, щоб безпосередньо на них лежали мощі. Щоб вони не пошкодилися при перенесенні, і, найголовніше, щоб не втратити навіть найменші частинки мощей, які час від часу можуть відділятися від тіла святого. Зазвичай під час переоблачення мощі обов'язково залишаються не тільки на цьому лотку, але й на особливій мантії світлого відтінку, в яку цей лоток безпосередньо обгортається. Світлого - для того, щоб навіть пилинка величезної святині - мощей не була втрачена.
Тут же видно вертикально стоячі лотки. Де і на чому при цьому лежать мощі і скільки при цьому наруги частинок впало під ноги, на попрання - залишається тільки здогадуватися...
Ось таке дійство відбувається зараз у відібраних у віруючих і у братії монастиря Дальніх Печерах.
Рівно те, що відбувалося в музейній Лаврі музейного періоду її існування. Якщо коротко - повернення у часи тоталітаризму і комунізму. Рекомунізація за гроші платників податків вільної демократичної України.
P.S. Мощі преподобних з давніх часів переоблачають раз на рік для того, щоб просушити від печерної вогкості облачення, в яких вони спочивають.
Переносять і переоблачають їх тільки монахи в священному сані, при цьому перед кожним преподобним несе свічка.
Під час всього переоблачення і сушки безперервно читається Псалтир

Читайте також

Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій

Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.

Алогічність любові

Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.

Справедливість не за ярликами

В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.

У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ

Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.

Коли святиню перетворили на попіл

Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.

Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»

Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.