На Страсті Христові у дні війни
Інколи здається, що сьогодні шлях людства лежить лише на Голгофу. Тому що навколо дуже багато сліз та горя. Внутрішній протест (Господи, за що?!) змінюється приреченим смиренням (Мабуть, так треба ...). Насильство не дозволяє робити вибір – ми повинні йти туди, куди штовхають. Звідси й смиренність.
У тому й річ, що наше смирення вимушене. У ньому немає чистоти помислів та радісної жертовності. Ми змушені йти в прірву скорботи, а не волею своєю підніматися на Голгофу за Христом. Адже самі собою страждання нічого не означають, якщо в них немає Божого світла!
«Не розлучаючись від людства, Божество сховалося так у душі Розіп'ятої Боголюдини, що людство Його віддано було всім жахам безпорадної скорботи».
Святитель Інокентій Херсонський
«Грядый Господь на вольную страсть, нашего ради спасения…» – чуємо ми у страсні дні відпусту на кожному богослужінні. Він іде на страждання заради нашого спасіння. Це Його вибір. Він так вирішив, щоб спрацювала неймовірна формула, про яку говорить святитель Інокентій Херсонський: «Не розлучаючись від людства, Божество сховалося так у душі Розіп'ятої Боголюдини, що людство Його віддано було всім жахам безпорадної скорботи». Ось це хтось може понести? Хто таке витримає? А в нас кожному теж є Божество і воно надійно нами самими заховане, завалено гріхом, викинуте на смітник непотрібного. Образ Божий більше не сяє в кожному з нас так, щоб тисячі навколо спаслися.
Не знаходячи у собі подоби Божої, ми ниємо про свою маленьку особисту «голгофу»… На Голгофу треба підніматися самому, добровільно і за Христом. Для цього треба мати повноту смиренномудрості, а не просто вимушеного смирення, продиктованого обставинами чи тиском збоку. На Голгофі треба простягати обидві руки на хресті так, щоб обіймати світ і молитися за мучителів, а не проклинати кривдників. Самим простягати. Бо ми так хочемо.
Але чи хочемо ми? Ми жужмом зібгаємося і думаємо про себе. Тому, дорогі, в нашій скорботі немає просвіту, немає осяйного променя спасіння, що не сходимо в стражданнях, а занурюємося в пильність саможаління.
Образ Божий більше не сяє в кожному з нас так, щоб тисячі навколо спаслися.
Християнство – це про Христа у нас! Це коли Він замінює нам нас самих. Коли ми повністю довірилися Йому настільки, що Він діє нами і в нас. Ось тоді, в нашій біді, в нашій печалі, на Голгофу знову піднімається Спаситель світу.
Цей гріхи наші носить і за нас страждає. Він був поранений за гріхи наші і замучений за беззаконня наші, покарання за весь світ наш було на Ньому, і стражданням Його ми зцілилися. Він приведений на заклання, як вівця і як безгласне ягня перед стригом, так і Він не відкриває уст своїх» (пророк Ісая).
А ми лише з Ним.
Читайте також
Апостол другого плану
Матфія зарахували до лику учнів Христових не за якісь заслуги, а за те, що він нікуди не зникав, поки інші відходили й зраджували.
Великодня проповідь про розбірки у винограднику
Господар виноградника платить запізнілому стільки ж, скільки тому, хто працював від світанку. Такий був головний удар Спасителя по нашому відчуттю справедливості.
Бог почув крик Давида, почує і наш
Третина біблійних псалмів – це крик болю, докори і гнів, звернені до Бога. Церква не викреслила з них жодного рядка – адже в цьому можна знайти опору.
Міра посту важливіша за його суворість
Типікон розписує мирянину монастирський устав погодинно, не даючи зразків його мирського виконання. Міра посту – не в уставі, а в розсудливості.
Як християни відмовилися від пацифізму
Як перші християни відмовлялися вбивати за наказом – і що змінилося після Константина.
Синець під оком неправедного судді
Спаситель використовує образ підкупного чиновника, щоб навчити нас ніколи не опускати руки. Історичний розбір палестинського суду I століття змінює погляди на молитву.