Это не чужая война, не абстрактных советов, а наших дедушек и бабушек
В ночь с 8-го на 9-е мая завершилась одна из самых больших трагедий 20 века. Фото: Facebook Артем Култенко
1945.
В ночь с 8-го на 9-е мая завершилась одна из самых больших трагедий 20 века. Огромные жертвы украинского народа измеряются миллионами. Это не чужая война, не абстрактных советов, а наших дедушек и бабушек, нашей родины.
Царствие Небесное и вечная память всем, кто потерял жизни в этой войне. Слава героям, которые противостояли нацистским захватчикам на всех фронтах.
Казалось, ценность мира после таких событий на столько высока, что никто больше никогда даже не сможет подумать о том, чтобы затеять войну...
Сегодня мы снова защищаемся. Сегодня снова льется кровь. Те немногие, кто помнят ужасы той войны в своей жизни, сейчас переживают их снова.
Даруй, Господи, нам мир и силы его сохранять для бесконечного количества поколений!
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.