Останнє слово за Богом

«Я б зійшов з розуму від несправедливості світу цього, якби не знав, що останнє слово буде за Богом.»

— Преподобний Паїсій Святогорець

Ці слова зараз звучать по-особливому.
Бо ми всі переживаємо.
Кожен — по-своєму.

Хтось мовчки плаче, не маючи сил навіть говорити.
Хтось шукає розради в молитві, коли серце розривається від болю.
Хтось — замикається, щоби зібратися, не втратити віру.
А хтось, як я, спочатку мовчить, а потім бере і пише. Бо мовчати вже не може.

Боляче дивитися, коли в Почаєві ріжуть двері болгаркою,
коли у Володимирі-Волинському забирають храм,
коли в Чернівцях знову провокації,
а у ЗМІ — хвиля брехні, насмішок, спотворених заголовків.

Ніби хтось випробовує — скільки ще витримаєш?
Скільки можна терпіти?
І тоді, коли серце кричить: «Де правда? Де совість?» —
згадуються слова Паїсія:

«Я б зійшов з розуму від несправедливості світу цього,
якби не знав, що останнє слово буде за Богом.»

Бо якщо ми справді віримо, то мусимо триматися.
Не з ненависті, а з надії.
Бо зло — гучне, але коротке.
А правда Божа — тиха, але вічна.

І навіть коли здається, що нас не чують, що все проти — Бог поруч.
І в кожній несправедливості, яку ми бачимо, є простір для нашої любові, нашої молитви,
нашого маленького, але справжнього свідчення віри.

Ми не самі.
Ми — разом у цій боротьбі.
Кожен із нас по-своєму болить, але в одному Христі.
І це дає сили жити, молитися, і — писати.

Читайте також