Останнє слово за Богом
«Я б зійшов з розуму від несправедливості світу цього, якби не знав, що останнє слово буде за Богом.»
— Преподобний Паїсій Святогорець
Ці слова зараз звучать по-особливому.
Бо ми всі переживаємо.
Кожен — по-своєму.
Хтось мовчки плаче, не маючи сил навіть говорити.
Хтось шукає розради в молитві, коли серце розривається від болю.
Хтось — замикається, щоби зібратися, не втратити віру.
А хтось, як я, спочатку мовчить, а потім бере і пише. Бо мовчати вже не може.
Боляче дивитися, коли в Почаєві ріжуть двері болгаркою,
коли у Володимирі-Волинському забирають храм,
коли в Чернівцях знову провокації,
а у ЗМІ — хвиля брехні, насмішок, спотворених заголовків.
Ніби хтось випробовує — скільки ще витримаєш?
Скільки можна терпіти?
І тоді, коли серце кричить: «Де правда? Де совість?» —
згадуються слова Паїсія:
«Я б зійшов з розуму від несправедливості світу цього,
якби не знав, що останнє слово буде за Богом.»
Бо якщо ми справді віримо, то мусимо триматися.
Не з ненависті, а з надії.
Бо зло — гучне, але коротке.
А правда Божа — тиха, але вічна.
І навіть коли здається, що нас не чують, що все проти — Бог поруч.
І в кожній несправедливості, яку ми бачимо, є простір для нашої любові, нашої молитви,
нашого маленького, але справжнього свідчення віри.
Ми не самі.
Ми — разом у цій боротьбі.
Кожен із нас по-своєму болить, але в одному Христі.
І це дає сили жити, молитися, і — писати.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади