Чому Блаженніший поїхав на червоне світло

Порушення правил дорожнього руху

Спочатку я хочу, щоб читачі уявили наступну картину. Водій автомобіля з величезною швидкістю проноситься на червоне світло світлофора, створюючи при цьому багато аварійних ситуацій. Він також відмовляється зупинятися на вимогу поліції та йде від переслідування. Погоня приводить усіх до ґанку лікарні.

Як потім з'ясувалося, водій поспішав врятувати життя пасажира, тому, ігноруючи правила дорожнього руху, робив усе можливе, щоби швидше доїхати до пункту швидкої допомоги. Вдалося йому врятувати пасажира чи ні, ми не знаємо. Але принаймні він зробив усе можливе, щоб його врятувати. Поліцейські увійшли в становище водія і не стали його карати, незважаючи на те, що він вчинив багато порушень.

Причина скликання Собору

Тепер повернемося до подій реальних. Верховна Рада весь час намагається дати рух закону про заборону діяльності УПЦ на всій території України. Юридичними підставами цієї заборони вони вважають ту обставину, що керівний центр УПЦ знаходиться в країні-агресорі. Ми не раз чули від представників УПЦ твердження про те, що насправді керівний центр УПЦ знаходиться в Києві, про те, що нас із Москвою нічого не пов'язує тощо. Фактично це так і є. Але давайте відкриємо Статут УПЦ і прочитаємо, що там написано:

«УПЦ є самоврядною частиною Руської Православної Церкви. До обов'язків Собору УПЦ входить …спостереження за втіленням у життя рішень Помісних Соборів Руської Православної Церкви… Предстоятель УПЦ… благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі».

Ці виписи можна було б продовжити, але, я гадаю, достатньо лише однієї першої фрази (п.5 Статуту) для доказу тези про те, що УПЦ – це РПЦ в Україні. Нікого не цікавить, що фактично наш зв'язок із РПЦ існує виключно на духовному, а не на адміністративному рівні. З пісні (Статуту) слів не викинеш. Всі ці положення Статуту могли б дати достатньо підстав для заборони діяльності УПЦ на території всієї країни.

Сумнівна легітимність і юридичне визнання

Для канонічного, законного внесення змін до Статуту УПЦ немає ані часу, ані можливості, а рішення з цього приводу потрібно здійснювати терміново. Тому Блаженніший Митрополит Онуфрій прийняв рішення їхати на червоне світло.

Можна було б довго перераховувати всі ті порушення, з якими проходила підготовка до Собору і сам Собор. За сукупністю їх більш ніж достатньо, щоб поставити під сумнів легітимність Собору як такого, не кажучи вже про канонічну правомочність прийнятих на ньому рішень. Але все це стосується нашого внутрішнього церковного права. А з позиції державних чиновників ці рішення юридично були правильно оформлені. Отже, ставити їх під сумнів немає жодних підстав. Отже, заборонити діяльність УПЦ тепер можна лише за правовим свавіллям.

До чого призведе децентралізація управління УПЦ

Рецепція на рішення Собору включилася відразу після його проведення та оголошення результатів. Багато єпархій одна за одною відмовилися приймати його рішення. Але головне навіть не в цьому. Собор увімкнув механізм децентралізації життя Церкви, який, швидше за все, призведе до того, що УПЦ припинить своє існування у нинішньому вигляді.

Сьомий пункт рішення Собору дає можливість за умов війни кожній єпархії самій визначатися як щодо рішень самого Собору, так і щодо власного канонічного статусу, виходячи з потреб свого внутрішнього життя. Питання та рішення, які раніше були в компетенції Предстоятеля і Священного Синоду, тепер має право вирішувати правлячий архієрей єпархії.

Правовий абсурд

Незважаючи на те, що ні Предстоятель, ні Священний Синод не мають права скасовувати рішення Собору, і сьомий пункт постанови Собору також цього не передбачає, на практиці єпархіальні збори самі приймають рішення про те, чи погоджуватись їм із постановами Собору, чи ні. Більше того, Ровеньківська єпархія УПЦ оголосила про рішення не поминати Блаженнішого Онуфрія на літургії, поминаючи при цьому лише свого правлячого архієрея та Патріарха. З боку Київської Митрополії на таке рішення Ровеньківської єпархії зауважень не було. Все це говорить про те, що Собор започаткував децентралізацію управління УПЦ з усіма наслідками, що звідси випливають.

Сьогодні ми маємо ситуацію, коли кожна єпархія УПЦ живе за тим принципом, який був сказаний ще священномучеником Ігнатієм Богоносцем: «Де буде єпископ, там має бути й народ, бо де Ісус Христос, там і кафолічна церква». Перефразовуючи його слова, можемо сказати, що «де єпископ, там і Церква». Тому, що єпископ має всю повноту влади, як духовної, так і адміністративної, в межах своєї області (єпархії).

Поліцейські відреагували правильно

Канонічну сумнівність рішень, прийнятих на Соборі, добре бачать і розуміють як у самій Руській Православній Церкві, так і за її межами. Але керівництво Киріархальної Церкви також розуміє всю складність тієї ситуації, в якій опинився Блаженніший Митрополит Онуфрій. Тому, подібно до поліцейських з нашого прикладу, вони взяли до уваги ситуацію і їхня реакція була максимально м'якою та стриманою.

Про наши перспективи

Що у майбутньому з'явиться на місці нинішніх, тепер вже напівавтономних, єпархій УПЦ, покаже час. Це залежить від двох чинників. Перший – це політика української держави стосовно Церкви, а другий – події, які розгортатимуться на фронтах. Вони й будуть тими важелями, через які втілиться воля Божа стосовно Української Православної Церкви.

На сьогодні більшість єпархій Півдня та Сходу України, зокрема й наша Запорізька єпархія, вирішили залишатися в тому статусі, в якому вони були й до Собору. Звичайно, є й ті єпархії, які прийняли рішення Собору, погодилися зі змінами, внесеними до Статуту, і їхня доля розвиватиметься інакше.

Наразі немає сенсу робити прогнози на майбутнє та розмірковувати про те, у що виллється переформатування церковного життя УПЦ у зв'язку з усіма цими подіями. Можна з упевненістю сказати лише те, що справжньою причиною всіх цих процесів став безпрецедентний тиск на УПЦ з боку державних політиків, якого не було навіть за часів радянських гонінь на віру.

Складний вибір Блаженнішого

Тепер повернемось до початку статті. Водій і справді не раз поїхав на червоне світло світлофора. Мотивація цих порушень була одна – зробити все можливе задля збереження життя пасажира. Ті, хто порівнюють Блаженнішого Онуфрія з Михайлом Денисенком, не бачать колосальної різниці у мотивації вчинків одного та іншого. У цій ситуації логічніше виглядало б порівняння Митрополита Онуфрія з Христом, який також не раз порушував суботу, бо ставив людину вище за закон.

Канони Церкви дані нам для Її охорони. Але бувають у житті нестандартні ситуації, коли доводиться порушувати ці канони з тією ж метою – зберегти буття Церкви. Канонічне право – це не мертві букви закону, а живе втілення церковної традиції, яке повинно мати не так юридичне, як духовне тлумачення. Блаженніший у цьому випадку поставив любов до Церкви і свою відповідальність за Неї вище за канони. Те, що він отримав у результаті цього, ми всі бачимо. Якщо раніше в нього кидали каміння тільки в обличчя, то почали кидати їх і в спину.

Але чомусь мені здається, що Бог виправдає нашого Предстоятеля так само, як і Іова, і засудить тих «професіоналів у галузі канонічного права», які вважають себе «всевидячим оком православ'я». Хоча б тому, що любов звеличується над судом.

Читайте також