Коли святиню перетворили на попіл
3 листопада 1941 року в Києві фашистами був підірваний Успенський собор.
Перед руйнуванням храму під керівництвом рейхскомісара Еріка Коха був здійснений масовий вивіз цінностей храму. Підрив Успенського собору був здійснений з метою приховування слідів його розграбування. Наразі поширена версія, що храм підірвали прониклі в місто радянські партизани. Ймовірною метою вибуху вважається замах на словацького президента Тисо, який відвідував Лавру з візитом і покинув храм на дві години раніше, ніж розраховували партизани. Правдоподібність версії значною мірою страждає від того факту, що вибух собору був зафіксований німцями на кіноплівку і потрапив в офіційну кінохроніку. У середині 1990-х років її кадри були знайдені в приватній колекції в Оберхаузені і надіслані до Києва за сприяння доктора Вольфганга Айхведе – директора Дослідницького центру Східної Європи Бременського університету, який займався проблемами реституції. Німецька влада заздалегідь знала про час вибуху і дала можливість своєму оператору вибрати безпечну точку для ефектної зйомки.
Згідно з відкритими в останній час архівними документами та мемуарами, самі німці визнавали свою причетність до знищення Успенського собору. Про це свідчать спогади та визнання ряду нацистських керівників і військових: міністра озброєнь А. Шпеєра, начальника групи релігійної політики міністерства окупованих східних територій К. Розенфельдера, офіцера вермахту Ф. Хейєра, який мав сан євангельського священика, а також обергруппенфюрера СС Ф. Еккельна, який безпосередньо керував підривом храму.
P.S. Щодо версії про причетність підпільників під керівництвом Івана Кудрі читайте в коментарі. Німецькі архіви, що містять визнання фашистської верхівки (міністра озброєнь А. Шпеєра, начальника групи релігійної політики міністерства окупованих східних територій К. Розенфельдера, офіцера вермахту Ф. Хейєра, який мав сан євангельського священика, а також обергруппенфюрера СС Ф. Еккельна, який безпосередньо керував підривом храму), свідчать про підготовку та здійснення цього жахливого злочину саме німцями
На фото: процес вибуху Успенського собору 3 листопада 1941 р. Кадри спеціальної кінохроніки німців
Читайте також
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.