Стратегії духовного життя в Різдвяний піст

Преподобний Паїсій Величковський – наставник на поприщі посту. Фото: СПЖ

Ми вступили на благодатне поприще Різдвяного посту. Час особливий, спасительний, покаянний. Кожен християнин протягом найближчих сорока днів буде намагатися виконувати поставлені перед собою духовні цілі та завдання.

Що має відбутися за цей час у нашій душі, аби піст не виявився для нас марним?

«Скажи мені, як ти постишся…»

Відома приказка говорить: «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти». Якщо надати цьому вислову християнського відтінку, він зазвучить так: «Скажи мені, як ти постишся, і я скажу, хто ти».

Те, як ми проводимо час посту, служить показником якості всього нашого духовного життя.

На жаль, у багатьох віруючих уявлення з цього приводу спотворені. Для когось піст не виходить за межі звичайної дієти, необхідної для боротьби із зайвою вагою. Хтось поститься напоказ, вважаючи, що тим самим підкреслить «православність» свого стилю життя. Особливо ревні постники самовільно накладають на себе непосильне молитовне навантаження, не розрахувавши сил.

Загальна проблема більшості – нерозуміння самого сенсу посту за масою зовнішніх статутних приписів. Тому нам варто якомога частіше ставити собі «незручні» питання:

Лише чесно відповівши на них, ми не втратимо дорогоцінний час, даний нам для вдосконалення душі.

Духовний спортзал

Духовне життя можна порівняти зі спортом. Коли людина хоче бути міцною, вона нарощує м'язи, а потім зміцнює їх регулярними тренуваннями. Ставлячи своєю метою боротьбу зі страстями, ми застосовуємо схожі методи. Християнин розвиває душу молитвою, зміцнює її постом і стає доброчесним.

Доброчесність – це завжди плід гідного проходження через поприще боротьби зі злобним світом, підступами плоті та заздрістю диявола.

Піст ставить перед нами саме таке завдання – зміцнити сили душі, яка знемагає під тягарем скорбот і життєвих негараздів.

Тактика бою: генерали та рядові

Але піст – це не лише «духовний спортзал», це ще й поле реальної духовної битви. Тут діють закони війни. Протягом певного періоду воїни ведуть запеклу сутичку. Потім настає затишшя, коли солдати відпочивають, а генерали в штабі продумують стратегію подальших дій.

У духовному житті діють схожі закони. Якщо ми ведемо безперервну активну боротьбу, наші сили рано чи пізно вичерпаються. Не завжди потрібно безрозсудно розмахувати шаблею. Якщо ворог відступив і затаївся, то продовжувати бездумно посилати в його бік «кулеметні черги» молитов і поклонів – значить стріляти в повітря.

Це не заклик до лінощів.

Якщо ми розслабимося і віддамося неробству, ворог наздожене нас раптово. Але, залишаючись напоготові, нам слід іноді зупинятися і тверезо оцінювати свої сили, виступати в ролі суворих прокурорів, а не адвокатів власної душі.

«Так, я сьогодні засудив владу, але зате прочитав усі правила», «Я накричав на дитину, але постився сухоядінням – Бог простить». Такі думки – від лукавого. Істинний піст неможливий без чесного суду над собою. Прогрес настане лише тоді, коли ми почнемо викривати себе, а не виправдовувати.

Урок преподобного Паїсія

На початку посту Церква поставила перед нашим зором зразок стратегії преподобного Паїсія Величковського, пам'ять якого відзначалася 28 листопада.

Якщо уважно прочитати його житіє, в ньому можна побачити сумну картину, дуже схожу на сучасність: занепад моральності, збіднення наставництва, гоніння на Православ'я.

Але цей афонський подвижник, виходець з Полтавщини, не лише не втратив віру, але й примножив її. Він заглибився в читання святих отців і відновив на Афоні втрачену традицію розумної молитви. Результати не змусили себе чекати: навколо нього, як пташенята, почали збиратися монахи. Якщо на Афоні він зібрав 50 учнів, то в молдавському Нямецькому монастирі їх було вже 700.

Преподобний Паїсій показав: світ не зміниться на краще сам по собі. Але якщо змінимося ми, якщо зміцнимо себе молитвою і добрими справами, то станемо тими атлантами, які тримають цей світ на своїх плечах.

Підсумок шляху

На перший погляд здається, що піст триватиме довго. Але ми не встигнемо й оком моргнути, як на порозі вже Різдво Христове. І тоді настане час оцінити пройдений шлях. Звичайно, ми засмутимося, зрозумівши, що багато планів не здійснилися.

Якщо зможемо, з Божою допомогою, втілити в життя хоча б частину поставлених цілей – це обов'язково принесе нам духовну користь.

За час Різдвяного посту постараємося хоч у малому уподібнитися преподобному Паїсію та його учням. Не будемо сумувати, дивлячись на розпадаючийся світ, а будемо сподіватися на Господа. Такому посту, за словом преподобного Єфрема Сирина, «радіє і Господь наш, якщо тільки постимося з любов'ю, надією і вірою».

Читайте також

Анатомія прощення: як примиритися з Богом і перестати судити себе

​У Прощену неділю ми часто просимо пробачення машинально. Але як пробачити тих, хто завдав справжнього болю, і як примиритися з Творцем?

Шлюз перед глибиною: як не перетворити Сирний тиждень на карнавал

Масляна – це не про млинці-сонечка, а про підготовку до глибини посту. Розбираємося, чому Церква залишила їжу, але змінила смисли.

Старці Гази: як «духовні коучі» VI століття лікували душу через мовчання

В епоху «антизатвора» і цифрового шуму поради святих про «розчеплення» з его і гігієну свідомості стають радикальним ліками для сучасної людини.

Навпроти зачинених дверей: чому Адам став першим біженцем в історії

Розбираємося, чому вигнання з раю — це не давній міф, а історія кожного з нас. Про те, чому Бог шукає людину першим, і як піст допомагає повернутися додому.

Мішок терпіння і мішок смирення від старця Ісаії

Фронтовик, кавказький пустельник і незручний для влади викривач. Історія життя схіархімандрита Ісаії (Коровая), який лікував травами, вигонив бісів і передбачив церковні нелади.

Скальпель Бога: розмова біля труни дружини з професором Войно-Ясенецьким

Про межу людської міцності, про те, як з попелу земного щастя народжується святитель, і чому Бог оперує нас без анестезії.