Стратегії духовного життя в Різдвяний піст
Преподобний Паїсій Величковський – наставник на поприщі посту. Фото: СПЖ
Ми вступили на благодатне поприще Різдвяного посту. Час особливий, спасительний, покаянний. Кожен християнин протягом найближчих сорока днів буде намагатися виконувати поставлені перед собою духовні цілі та завдання.
Що має відбутися за цей час у нашій душі, аби піст не виявився для нас марним?
«Скажи мені, як ти постишся…»
Відома приказка говорить: «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти». Якщо надати цьому вислову християнського відтінку, він зазвучить так: «Скажи мені, як ти постишся, і я скажу, хто ти».
Те, як ми проводимо час посту, служить показником якості всього нашого духовного життя.
На жаль, у багатьох віруючих уявлення з цього приводу спотворені. Для когось піст не виходить за межі звичайної дієти, необхідної для боротьби із зайвою вагою. Хтось поститься напоказ, вважаючи, що тим самим підкреслить «православність» свого стилю життя. Особливо ревні постники самовільно накладають на себе непосильне молитовне навантаження, не розрахувавши сил.
Загальна проблема більшості – нерозуміння самого сенсу посту за масою зовнішніх статутних приписів. Тому нам варто якомога частіше ставити собі «незручні» питання:
- Для чого я постую?
- У якому стані душі я перетну фінішну межу посту?
- Що я робитиму, щоб зберегти сили до кінця посту, не витративши їх на пусте?
Лише чесно відповівши на них, ми не втратимо дорогоцінний час, даний нам для вдосконалення душі.
Духовний спортзал
Духовне життя можна порівняти зі спортом. Коли людина хоче бути міцною, вона нарощує м'язи, а потім зміцнює їх регулярними тренуваннями. Ставлячи своєю метою боротьбу зі страстями, ми застосовуємо схожі методи. Християнин розвиває душу молитвою, зміцнює її постом і стає доброчесним.
Доброчесність – це завжди плід гідного проходження через поприще боротьби зі злобним світом, підступами плоті та заздрістю диявола.
Піст ставить перед нами саме таке завдання – зміцнити сили душі, яка знемагає під тягарем скорбот і життєвих негараздів.
Тактика бою: генерали та рядові
Але піст – це не лише «духовний спортзал», це ще й поле реальної духовної битви. Тут діють закони війни. Протягом певного періоду воїни ведуть запеклу сутичку. Потім настає затишшя, коли солдати відпочивають, а генерали в штабі продумують стратегію подальших дій.
У духовному житті діють схожі закони. Якщо ми ведемо безперервну активну боротьбу, наші сили рано чи пізно вичерпаються. Не завжди потрібно безрозсудно розмахувати шаблею. Якщо ворог відступив і затаївся, то продовжувати бездумно посилати в його бік «кулеметні черги» молитов і поклонів – значить стріляти в повітря.
Це не заклик до лінощів.
Якщо ми розслабимося і віддамося неробству, ворог наздожене нас раптово. Але, залишаючись напоготові, нам слід іноді зупинятися і тверезо оцінювати свої сили, виступати в ролі суворих прокурорів, а не адвокатів власної душі.
«Так, я сьогодні засудив владу, але зате прочитав усі правила», «Я накричав на дитину, але постився сухоядінням – Бог простить». Такі думки – від лукавого. Істинний піст неможливий без чесного суду над собою. Прогрес настане лише тоді, коли ми почнемо викривати себе, а не виправдовувати.
Урок преподобного Паїсія
На початку посту Церква поставила перед нашим зором зразок стратегії преподобного Паїсія Величковського, пам'ять якого відзначалася 28 листопада.
Якщо уважно прочитати його житіє, в ньому можна побачити сумну картину, дуже схожу на сучасність: занепад моральності, збіднення наставництва, гоніння на Православ'я.
Але цей афонський подвижник, виходець з Полтавщини, не лише не втратив віру, але й примножив її. Він заглибився в читання святих отців і відновив на Афоні втрачену традицію розумної молитви. Результати не змусили себе чекати: навколо нього, як пташенята, почали збиратися монахи. Якщо на Афоні він зібрав 50 учнів, то в молдавському Нямецькому монастирі їх було вже 700.
Преподобний Паїсій показав: світ не зміниться на краще сам по собі. Але якщо змінимося ми, якщо зміцнимо себе молитвою і добрими справами, то станемо тими атлантами, які тримають цей світ на своїх плечах.
Підсумок шляху
На перший погляд здається, що піст триватиме довго. Але ми не встигнемо й оком моргнути, як на порозі вже Різдво Христове. І тоді настане час оцінити пройдений шлях. Звичайно, ми засмутимося, зрозумівши, що багато планів не здійснилися.
Якщо зможемо, з Божою допомогою, втілити в життя хоча б частину поставлених цілей – це обов'язково принесе нам духовну користь.
За час Різдвяного посту постараємося хоч у малому уподібнитися преподобному Паїсію та його учням. Не будемо сумувати, дивлячись на розпадаючийся світ, а будемо сподіватися на Господа. Такому посту, за словом преподобного Єфрема Сирина, «радіє і Господь наш, якщо тільки постимося з любов'ю, надією і вірою».
Читайте також
Ікона «Несподівана радість»: Чому Богородиця іноді руйнує наш комфорт?
Яка страшна історія прихована за затишною назвою ікони, про духовне «роздвоєння особистості» і чому Бог змушений діяти, як хірург.
Чому з десяти виживає лише один: страшна статистика вдячності
Розбір євангельської драми про проказу. Про те, чому віра – це стрибок над здоровим глуздом і чому «сини царства» ризикують опинитися в темряві.
Німий вбивця душі: чому відсутність болю – найстрашніший симптом
Біологія лепри пояснює катастрофу сучасного безчуття. Про демієлінізацію совісті, цифровий цинізм і втрату людської подоби.
Вимкни новини, увімкни молитву: поради старця Паїсія Святогорця
Про те, як перетворити стрічку тривожних новин на чотки і зберегти розум за методом афонського старця, який знався на чистому ефірі та довірі Командиру.
Бог у душі чи зарядка для телефону? Чесна розмова про Церкву
Про те, чому вірити вдома комфортно, але марно, і як Таїнства працюють на фізичному рівні, перетворюючи теорію християнства в реальне життя в Тілі Христовому.
Синдром «сверблячих вух»: чому нам подобається брехня і дратує Євангеліє
Розбір пророцтва апостола Павла про епоху інформаційних бульбашок, фейків і вчителів, які говорять те, що ми хочемо чути.