«Містерія Введення»

Введення в храм Пресвятої Богородиці – це один з найтаємничіших і найглибших свят церковного року. Про нього нічого не говориться в Новому Завіті, і немає жодного історичного документа, який би підтверджував справжність цієї події. В основі свята лежить апокрифічний текст «Протоєвангеліє Якова», написаний близько 150 року після Різдва Христового.

З точки зору зовнішньої логіки та юдейського закону, ця подія неможлива. Але тим не менш вона міцно увійшла в церковне Передання. Тому і ми будемо говорити про неї не в історичній площині, а в онтологічному і містичному сенсі. Це і є той рівень, який дасть нам належне розуміння значення свята.

Метафізика

Введення в Єрусалимський храм майбутньої Матері Божої – це точка біфуркації Священної історії, коли Старий Завіт вже закінчився, а Новий ще не почався. До цього Бог юдеїв був присутній у конкретному місці. Це Єрусалимський храм, Святая Святих, Ковчег Завіту. З входженням в храм Діви Марії відбувається метафізична заміна. Простором, куди увійде Бог, стане не Ковчег Завіту, а тіло цієї юної Дівиці.

Єрусалимський храм був моделлю Всесвіту так само, як цією моделлю є і наш православний храм.

Бог вміщує в Себе все творіння, але ніхто не може вмістити в себе Бога. Введення в храм Діви Марії – початок грандіозної події вселенського масштабу. В Єрусалимський храм входить Та, Яка сама стане вмістилищем Самого Творця.

Тому в богослов'ї особистість Богородиці виражається парадоксальним чином: Вона Χώρα τοῦ Ἀχωρήτου – «Хóра ту Ахорéту», тобто «Вмістилище Невмістимого». Бог готує Собі тіло, щоб перестати бути недосяжним надсвітовим Абсолютом, а стати Особистістю у плоті. З входом Діви Марії в Храм Старий Завіт відходить в область царства тіней.

З позиції сакральної геометрії можна сказати, що Святая Святих – це досконала форма куба, всередині якого було місце «перебування» Бога. Це місце присутності «надсвітлого мороку мовчання», за словом Діонісія Ареопагіта. Того Божественного мороку, в який свого часу увійшов Мойсей на горі Синай (Вих. 20:21). У цьому мороку розум мовчить, а говорить дух.

Марія входить туди, де замовкають категорії простору і часу, для того щоб готувати Себе до прийняття Божественного Логоса.

Бог пізнається не в «світлі» земного книжного розуму, а в пізнанні, яке вище знання, де розум відкидає всі земні уявлення, досвідно занурюючись у Божественний морок мовчання.

Введення в Храм – це відхід від «світу суєти» до споглядання. В античній філософії Аристотель вважав вищим благом споглядальне життя. У християнстві ця ж думка звучить по-новому. Діва Марія відходить зі світу не для пустого спокою, а для «священного безмовності», щоб стати Матір'ю Слова. Щоб Слово зазвучало, потрібна Тиша.

Філософія

Свято Введення – це відповідь людства Богу. Якщо гріхопадіння Адама було відмовою людини стати священником, то сходження трирічної Дівиці в Святая Святих Єрусалимського храму – це відновлення священичої гідності людини.

Богородиця – кінцева мета історії космосу. Всесвіт створювався мільярди років, мільйони років живе людство, багато поколінь праведників трудилися, очищалися, страждали, падали і піднімалися, і все це тільки заради одного – щоб у світ могла увійти Та, Яка зможе стати Матір'ю Сина Божого.

Аскетика

Святитель Григорій Палама присвятив одну зі своїх гомілій святу Введення. І на її основі він побудував цілу систему православної гносеології (теорії пізнання). Для нього свято Введення – маніфест молитви. У ньому Єрусалимський храм – людина. Двір храму – тіло, Святилище – душа, Святая Святих – наше духовне серце, тобто глибинне ядро особистості.

Святитель Григорій Палама вчить, що Богородиця, перебуваючи у Святая Святих, піднялася не тільки над чуттєвим сприйняттям світу, але й над дискурсивним (тобто розсудливим, логічним, послідовним) мисленням. Діва Марія перебувала в безперервному спогляданні Бога без жодних помислів.

Тому святитель Григорій як досвідчений практик вчить, що для з'єднання з Богом недостатньо очистити почуття – потрібно перевершити також і свій розум. Справа в тому, що наш розум дробить реальність, аналізує, працює з образами. Діва Марія залишає розсудок внизу. У Святая Святих не було жодних образів, статуй або ікон. Там була тільки порожнеча. Це ідеальне середовище для безОбразної розумної молитви. «Їжа», яку приносив Їй Архангел Гавриїл, – символ безпосереднього причастя Божественної Енергії.

Богородиця відкинула все тварне: зір, слух, спогади про світ. Вона увійшла в «ніщо», щоб знайти там «Все».

Це класичний шлях ісихазму – через заперечення всього в кінцевому підсумку досягти Безкінечного.

Діва Марія досягла обоження (теозису) ще до Благовіщення завдяки цьому молитовному подвигу у Святая Святих. Так Вона підготувала своє тіло і душу, щоб стати інструментом Боговтілення через абсолютну чистоту розуму.

І звідси дуже важливий висновок: щоб Бог народився в тобі, ти повинен увійти в «Святая Святих» свого серця, зачинивши двері почуттів і зупинивши потік помислів.

Практичні рекомендації

• Тиша. Щоб врятуватися в Бозі, потрібно вийти зі світу. І це не обов'язково вступ до монастиря. Це внутрішній вихід зі світу суєти, шуму та інформаційного хаосу. Душа повинна знайти свій простір тиші.

•  

  Шлях. Щоб потрапити до Святая Святих, потрібно пройти через зовнішній двір. Це шлях виконання заповідей і боротьби з пристрастями.

•  

  Жертва. Потрібно вчитися все відпускати. Святі Богоотці Іоаким і Анна віддають Богу найдорожче, що у них є. Це приклад для всіх нас. Ми не володіємо нічим у цьому світі. Навіть наші діти, таланти і саме наше життя – не наші. Все має бути повернуто Першоджерелу. «Твоя від Твоїх» – наша літургія життя. Все наше віддаємо Тому, Кому воно насправді належить.

Свято Введення говорить про те, що мета християнського життя – не просто відвідування кам'яного храму, а перетворення себе на одухотворений храм. Це також свято мовчання перед обличчям Великої Таємниці. Нагадування про те, що «буття» важливіше за «дію», «благодать» важливіша за «правила», «внутрішнє» важливіше за «зовнішнє».

Сучасний світ одержимий активізмом. Свято Введення в Храм Діви Марії показує, що найвеличніша дія в історії (Втілення Слова) готується роками абсолютної тиші і молитовної концентрації. Те саме стосується і спасіння наших з вами душ. Завдання життя – не залишатися у «дворі» зовнішнього або плотського життя, а увійти у внутрішнє Святилище розуму, де відбувається безперервна літургія Духа.

Церква – це те, що вводить у Святая Святих, а не те, що залишається у зовнішньому дворі ритуально-релігійних послуг.

Введення в храм Пресвятої Богородиці – свято, що відкриває технологію спасіння. Воно показує, що Бог не «спускається» в наше серце механічно. Він чекає, поки наша людська природа зусиллям своєї волі в просторі тиші створить чисту посудину, вільний від пристрастей і помислів, куди могла б зійти благодать Святого Духа.

Читайте також