Христос не нуждается в России. Это Россия нуждается во Христе.
Икона «Спас Нерукотворный». Фото: Дмитрий Феоктистов/ interfax.ru
Слишком часто раздаётся тезис, что Россия - это последний оплот Православия.
Первым и последним оплотом Православной Церкви был, есть и будет оставаться Господь и Бог Иисус Христос, а не кто-либо из немощных людей, которые сами нуждаются во Христе.
Христос не нуждается в России. Это Россия нуждается во Христе.
Бог в принципе не имеет в чем-либо нужды. Просто не все Библию читают, поэтому выдумывают всякую ересь.
Книга Деяния святых апостолов: «Бог, сотворивший мир и все, что в нем, Он, будучи Господом неба и земли, не в рукотворенных храмах живет и не требует служения рук человеческих, как бы имеющий в чем-либо нужду, Сам дая всему жизнь и дыхание и все».
Будет воля Божия - не будет завтра России. И не будет Господь советоваться с нами, как об этом писал апостол Павел: «Ибо кто познал ум Господень? Или кто был советником Ему?»
Потому что, как сказал праведный Иов, все в руках Господа; Он сделает то, что угодно Ему: «Наг я вышел из чрева матери моей, наг и возвращусь. Господь дал, Господь и взял; [как угодно было Господу, так и сделалось;] да будет имя Господне благословенно!»
Думаю, что жители Византии, которая много веков была православной империей, тоже думали, что Господь всегда будет хранить их страну. Но где теперь Византия? Кто вообще помнит о ней…
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.