Всемогутні гроші та їхнє місце у нашому житті
У наших святцях не так багато святих, які мають титул «безсрібників», що підкреслює їхній повний суверенітет по відношенню до земних благ. Найвідомішими, мабуть, є мученики Косьма і Даміан, день пам'яті яких Православна Церква святкує 14 липня. Прославилися вони даром зцілення, через який постраждали від рук заздрісного вчителя і за який не брали жодної плати. Користуючись нагодою, хотілося б знову торкнутися теми християнського ставлення до багатства.
Звичайна відповідь на порушену проблему полягає в тому, що до грошей необхідно ставитись як до інструменту. Це насправді так, але як бути, коли наше повсякденне життя реально і цілком залежить від них. Адже нам потрібно їсти, оплачувати комунальні послуги, заправляти автомобіль, водити дітей на гуртки і спортивні секції та багато іншого. Навіть якщо й звести свої потреби до мінімуму, все одно не вдасться жити без грошей.
Крім того, навколо безліч спокус – ось зайдеш у магазин за хлібом і молоком, ні-ні, а й купиш ще щось. Але ж крім яскравих етикеток і наших власних пристрастей є ще робота маркетологів, які роблять все, щоб ми придбали більше, ніж запланували. Все перераховане сприяє формуванню в людині пристрасті сріблолюбства, навіть якщо вона первісно не була до неї схильна.
ВВсе перераховане сприяє формуванню в людині пристрасті сріблолюбства, навіть якщо вона первісно не була до неї схильна.
Що робити? Відповідь досить проста – ну й нехай наше життя залежить від грошей, якщо ця залежність стосуватиметься лише зовнішньої сторони, то нічого страшного в цьому немає. «Грошами треба володіти, як належить панам, – так, щоб ми панували над ними, а не вони над нами», – наголошує святитель Іоанн Златоуст.
Якщо ми звернемося до християнської аскетики, то побачимо, що переважна більшість отців-подвижників, які залишили нам свої твори, вказують, що в основі будь-якої пристрасті, будь-якого пороку лежить самолюбство. Звідси нескладно дійти висновку, як й прихильності до грошей не може бути без самолюбства, причому проявляється воно саме в тілесному плані.
Коли нам хочеться смачно їсти, м'яко спати і взагалі комфортно жити – все це ознаки любові до власного тіла, оскільки основну вигоду тут має саме воно. Якщо ніяк не перешкоджати процесу розростання пристрасті, то згодом вона може зрости у заздрість або, наприклад, самолюбування, що проявляється у прагненні до статусності, влади тощо. Природно, що на все перераховане потрібні гроші, і в такому разі вони із засобу перетворюються на мету.
Однак, залежачи від них зовні, ми можемо не залежати від них внутрішньо. Суть нас, як людини, складає наше внутрішнє нематеріальне «я», а не наше тіло, і все, чим наповнене це «я», говорить про те, які ми люди. Саме тому так важливо, щоб ми ставили перед собою якісь важливі, що перевершують матерію цілі.
Так, для християн це завжди буде вічне життя з Богом, але без цілей неможливо і на земному шляху. Святі Косма і Даміан, які лікували тіла, робили щось більше, ніж просто повернення здоров'я людині – вони позбавляли бід і горя, сліз і переживань, крім того, вони завжди наголошували, що лікують не своєю силою, а силою Бога. І ось, коли перед тобою постають подібні цілі, а тим більше коли ти їх досягаєш, бачиш результат, то все матеріальне просто меркне.
«Грошами треба володіти, як належить панам, – так, щоб ми панували над ними, а не вони над нами».
Святитель Іоанн Златоуст.
Не буде гріха, якщо ми іноді побалуємо себе улюбленою їжею або трохи витратимося на улюблене хобі – все це може бути невеликою винагородою чи засобом відпочинку після виконаної роботи, після звершеного труда. Як приклад мені згадується образ доктора Фрідріха Гааза, який присвятив половину свого життя служінню ув'язненим, на що він витратив усі доступні кошти, зароблені від вельми прибуткової професії сімейного лікаря княгині Рєпніної-Волконської. Після смерті він залишив мініатюрну квартирку та кілька телескопів із лінзами. Після реально важких, як з фізичної, так і психологічної точки зору, трудів доктор Гааз любив дивитися на зірки.
Навколо нас дуже багато горя, і зараз ми це особливо відчуваємо, а тому нам має бути трохи легше перецінити життя, розставити правильно акценти і, своїм справді панським ставленням до грошей, знищити паростки сріблолюбства в душі. Насправді це легше, ніж здається, про що нас наставляє преподобний Іоанн Кассіан Римлянин:
«Роздратування інших пристрастей притаманні людській природі, ніби вроджені, певним чином зрощені з плоттю і, будучи майже сучасні з самим народженням, передують розрізненню добра і зла і, хоча спочатку захоплюють людину, проте довгим трудом бувають переможені. А ця хвороба сріблолюбства, приходячи пізніше, ззовні нав'язується душі, і тому легше можна застерегтися і відкинути її».
Читайте також
Як правильно проводити Радоницю і зберігати пасхальні традиції?
На питання СПЖ відповідає відомий київський духівник, почесний настоятель і будівничий київського Ольгинського храмового комплексу протоієрей Всеволод Рибчинський.
Чесний сумнів: чому нас навчає апостол Фома
Чому сумнів – це не гріх, а шлях до Бога? Роздум про віру як Дар, феномен апостола Фоми і про те, чим небезпечний вакуум в людській душі.
Окам'яніння серця: як не звикнути до чужого болю
Ранок починається зі стрічки новин, де за цифрами зникає людина. Як захисна броня серця непомітно стає загрозою для нашої віри та людяності.
Дорога до Емауса: чому Бог іде поруч, коли ми здаємося
Учні біжать з Єрусалима, розчавлені горем. Але Христос не зупиняє їх, а просто йде поруч – до самої вечері, де хліб змінить усе.
Святитель Лука Кримський: як не втратити віру в Церкву через людей
Важко бачити в храмі легкодухість. Шукаємо опору в листах святителя Луки – хірурга, який вижив у засланнях, але задихався в «духовній пустелі» серед своїх.
Зламані двері: чому після Пасхи ми досі помираємо
Світ не помітив Воскресіння. Ринки працювали, а в стіні смерті в цей час з'явилися двері.