Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
8 січня 2024 року очільник ПЦУ в інтерв’ю на 24 каналі заявив, що практика цілування руки священнослужителю — це «рабська» традиція, притаманна російській церкві, і що українська церква, за його словами, відходить від таких підходів, адже «усі є друзями, а не рабами».
Звучало це як чіткий сигнал: ПЦУ відмовляється від вертикальних, принизливих традицій і рухається до моделі християнського братерства, де ніхто не ставить себе вище за інших.
Але буквально сьогодні інформаційні ресурси самі ж ПЦУ публікують фотографії з Рівного, де під час зустрічі високого духовенства ми бачимо цілком протилежну картину: священнослужитель схиляється й цілує руку іншому духовному діячеві. Те саме, від чого нібито «відходять». Те саме, що назвали «рабським».
І тут виникає логічне запитання:
То де проходить межа між «традицією» і «рабством»? Хто тут друг, а хто раб? І чому те, що вчора оголошували застарілою практикою, сьогодні знову виглядає цілком прийнятним у стінах тієї ж самої структури?
Подвійні стандарти — небезпечна річ. Особливо коли їх демонструють релігійні інституції, які претендують на моральне лідерство.
І ще додам ….
У Рівному відбулася урочиста зустріч очільника ПЦУ Епіфанія. Подія, як і завжди, активно висвітлюється в інформаційних ресурсах самої церкви: опубліковані офіційні фото, коментарі, вітання.
І все б нічого, якби не один дуже промовистий момент.
На опублікованих світлинах ми бачимо, що Епіфаній одягнений у теплу зимову рясу російського зразка — саме того крою, який традиційно шиють і носять у російській церковній традиції.
Парадокс? Та ще й який.
Читайте також
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.