Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
8 січня 2024 року очільник ПЦУ в інтерв’ю на 24 каналі заявив, що практика цілування руки священнослужителю — це «рабська» традиція, притаманна російській церкві, і що українська церква, за його словами, відходить від таких підходів, адже «усі є друзями, а не рабами».
Звучало це як чіткий сигнал: ПЦУ відмовляється від вертикальних, принизливих традицій і рухається до моделі християнського братерства, де ніхто не ставить себе вище за інших.
Але буквально сьогодні інформаційні ресурси самі ж ПЦУ публікують фотографії з Рівного, де під час зустрічі високого духовенства ми бачимо цілком протилежну картину: священнослужитель схиляється й цілує руку іншому духовному діячеві. Те саме, від чого нібито «відходять». Те саме, що назвали «рабським».
І тут виникає логічне запитання:
То де проходить межа між «традицією» і «рабством»? Хто тут друг, а хто раб? І чому те, що вчора оголошували застарілою практикою, сьогодні знову виглядає цілком прийнятним у стінах тієї ж самої структури?
Подвійні стандарти — небезпечна річ. Особливо коли їх демонструють релігійні інституції, які претендують на моральне лідерство.
І ще додам ….
У Рівному відбулася урочиста зустріч очільника ПЦУ Епіфанія. Подія, як і завжди, активно висвітлюється в інформаційних ресурсах самої церкви: опубліковані офіційні фото, коментарі, вітання.
І все б нічого, якби не один дуже промовистий момент.
На опублікованих світлинах ми бачимо, що Епіфаній одягнений у теплу зимову рясу російського зразка — саме того крою, який традиційно шиють і носять у російській церковній традиції.
Парадокс? Та ще й який.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.