Тайна разлучения души и тела поразительна
Настоящее покаяние приоткрывает тайну вечности, делает смерть не такой страшной.
Тайна смерти (часть 7) Важный момент
Продолжая свои размышления о тайне смерти, хочу разобрать саму смерть, то есть тот самый момент, когда душа разлучается с телом. Он очень важный, а потому и говорить об этом можно и нужно. Как-то лаврский духовник, рассказывая о кончине одно блаженного, который жил при лавре преподобного Сергия, заметил, что умирал этот тихий человек весьма примечательно. В момент агонии он постоянно смотрел по сторонам и кому-то невидимому показывал фиги. Чудак, заметил старец, молиться надо было, а он фиги показывал. Но ведь всем понятно кому и почему.
Тайна разлучения души и тела поразительна. Я многих людей провожал в Тот мир и присутствовал на этом моменте. У всех смерть наступала по-разному, но главное в другом, кто ждет человека за дверью вечности. Конечно те, с кем подружился человек за свою долгу, но такую короткую жизнь. Святых сегодня мало, я имею ввиду людей праведных, духовных, не о них речь. А как будем уходить мы, грешные, слабые, унылые духом? Над этим вопросом стоит много думать и размышлять. С чем мы подходим к вечности?
Еще каких-то пару лет лет назад, вечность многим казалась далекой и едва реальной перспективой. Но вот болезнь и война сделали вечность реальностью куда более понятной. Так с чем же всё-таки встречать смерть? С фигами в рожи бесов? Для это надо быть блаженными. С молитвой? Для этого она должна стать смыслом жизни задолго до смерти. А нам, простым грешникам, нам как быть? Отвечу просто, с покаянием. Оно одно дает и надежду в смерти, и радость жизни. Вот только опасно думать, что не научившись покаянию за целую жизнь, можно научиться ему в последний миг этой жизни. Настоящее покаяние приоткрывает тайну вечности, делает смерть не такой страшной.
Как пишет святитель Игнатий в своем слове о смерти: «Хотя смерть праведников и вполне покаявшихся грешников совершенно или, по крайней мере, во многом отличается от смерти грешников отверженных и грешников недостаточно покаявшихся; но страх и томление свойственны каждому человеку при его кончине. Это и должно быть так: смерть есть казнь. Хотя казнь и смягчается для праведников, но казнь пребывает казнью.»
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.