Лід рушив: чому у зла не вистачить снігу, щоб скасувати весну

«Завжди зима, але ніколи не Різдво». Коли Клайв Стейплз Льюїс писав ці слова, він не вигадував красиву метафору для дитячої казки. Він ставив діагноз. Можливо, найточніший діагноз стану душі, в якому часом опиняємося всі ми. Особливо зараз.

Згадайте це відчуття. Це коли ти прокидаєшся, а за вікном все той самий сірий день, все ті самі тривожні новини, все та сама тяжкість на серці, що й вчора.

Здається, що час зупинився. Здається, що радість скасували якимось небесним указом, а надія пішла у безстрокову відпустку. Світ навколо може бути навіть красивим своєю суворою, крижаною красою, але в ньому немає головного – в ньому немає Життя.

Ми відкриваємо стару книгу з потертою обкладинкою – «Лев, Чаклунка і Платтяна шафа» (більш відома назва - «Хроніки Нарнії» - Ред.) – не для того, щоб втекти від реальності. Ми відкриваємо її, щоб зрозуміти, як вижити в цій реальності. І, що важливіше, – як перемогти в ній зиму.

Що ховається за старими шубами?

Для тих, хто ще не відкривав ці двері, нагадаємо маршрут. Четверо дітей – Пітер, Сьюзен, Едмунд і маленька Люсі – евакуйовані з Лондона, щоб врятуватися від німецьких авіанальотів. У величезному старому будинку Професора, граючи в хованки, Люсі забирається в платтяну шафу. Вона протискається крізь ряди важких шуб, що пахнуть нафталіном, і раптом відчуває, що хутро змінюється на колючі ялинові гілки, а підлога під ногами стає хрустким снігом.

Так діти потрапляють у Нарнію. Це країна говорячих звірів, фавнів і дріад. Але вона окупована. Владу захопила Біла Чаклунка, яка скувала цей світ вічним льодом. Давнє пророцтво говорить, що зима закінчиться, коли на трон у замку Кер-Параваль зійдуть два сини Адама і дві дочки Єви.

Але це не просто казка про битву мечів. Це драма однієї сім'ї, де брат зраджує брата за коробку солодощів. І драма цілого світу, який може врятувати тільки повернення його істинного Творця – Великого Лева Аслана.

Стерильність зла

Льюїс геніально описує природу зла через образ Білої Чаклунки. Зверніть увагу, її світ – не вогненне пекло з котлами. Її світ – це ідеальний, стерильний порядок. Це абсолютний холод.

Зло у Льюїса не стільки руйнує, скільки консервує.

Чаклунка перетворює живих істот на статуї. Вона зупиняє рух. Вона заморожує життя в моменті страху або гордині. І це дуже схоже на те, що робить з нами зневіра.

Коли ми впадаємо у відчай, ми кам'яніємо. Ми перестаємо відчувати чужий біль, тому що занадто зосереджені на своєму. Нам стає «холодно» молитися. Церковні служби здаються довгими і порожніми, слова Євангелія – сухими рядками. 

У цьому світі Чаклунки панує дзвінка тиша. Сніг поглинає звуки. Там не можна голосно сміятися, не можна співати, не можна святкувати. Тиша тоталітарного страху. Хіба ми не впізнаємо цей холод? Хіба не зябко нам зараз, коли здається, що сили добра відступили і Бог мовчить?

Але Льюїс, який пройшов окопи Першої світової і писав «Нарнію» під звуки бомбардувань Другої світової, знав секрет. Він знав, що зло безсиле перед справжнім Життям.

Бруд надії

Як перемагається ця вічна зима? Не арміями – принаймні, не спочатку. Вона перемагається зміною атмосфери.

У книзі є вражаючий момент, який ми відчуваємо буквально шкірою. Це момент, коли санки Чаклунки починають застрягати. Спочатку це просто звук – дивний, незвичний звук капелі. Кап-кап. Потім – шурхіт осідаючого снігу. А потім відбувається те, що Чаклунка ненавидить найбільше. З'являється бруд.

«Сніг під полозами перетворився на кашу», – пише Льюїс. І це великий образ.

Ми звикли думати, що святість і перемога добра – це щось чисте, біле, відгладжене. А Льюїс показує нам, що життя – воно неохайне. Воно шумне. Воно пахне сирою землею, прілим листям і талою водою.

Весна в Нарнії настає не за календарем, а тому що «Аслан в дорозі». Одне тільки Ім'я, вимовлене пошепки бобрами в норі, робить повітря теплішим. Ми ще не бачили Лева, але лід вже пішов тріщинами.

Це урок для нас. Коли нам здається, що темрява згущується до межі, коли наші «санки» застрягають у бруді побутових проблем і скорбот – не поспішайте нарікати. Можливо, цей бруд під ногами – ознака того, що лід рушив. Можливо, ваші сльози – це та сама капель, яка передвіщає весну.

Бог входить у наше життя не завжди через парадні двері успіху. Часто Він приходить через танення нашого крижаного серця, через біль оживання, через бруд і сльоту наших помилок, які ми, нарешті, вирішили виправити.

Ціна підсніжника

Але Льюїс – християнський мислитель, і він не може нам брехати. Він не каже: «Просто зачекайте, і все налагодиться само собою». Ні. У весни в Нарнії є ціна. І ця ціна страшна.

Щоб Едмунд – зрадник, який спокусився на рахат-лукум (як часто ми продаємо вірність Богу за «солодощ

Читайте також