Чому з десяти виживає лише один: страшна статистика вдячності

Статистика вдячності: один до дев'яти. Фото: СПЖ

Щоразу, коли служиться подячний молебень, ми чуємо читання про зцілення десяти прокажених. Йдеться не про правила гарного тону: «Діти, будьте ввічливі, не забувайте казати Богу "дякую"». Тут набагато глибші смисли.

Біологія розпаду: коли душа втрачає чутливість

Десять прокажених стоять здалеку, не наважуючись підійти до Христа. Проказа – дивна хвороба. Людина заживо вмирає, проте зовсім не відчуває болю. Унікальний мікроорганізм – Mycobacterium leprae (мікобактерія лепри) – єдина у світі бактерія, яка може проникати всередину нервової тканини. Бактерії фізично руйнують «ізоляцію» нервових клітин, через що сигнал про біль не доходить до мозку.

На проказу бувають хворі і душі. Ми розлюднюємося, стаємо подібними демонам, однак зовсім не відчуваємо болю.

Прокажені стояли від Христа на значній відстані. Це – про онтологічну прірву між нами і Богом, між творінням і Творцем. Перше, що починає відчувати людина, звертаючи своє обличчя до Бога, – це свою інакшість, свою темряву на тлі Його світла. Прокажені звертаються до Христа з молитвою, пізніше названою Ісусовою. Вони були першими виконавцями цієї молитви – прокажені і сліпці. Це не прохання про занурення в ісихію спокою і безпристрасності. Це крик душі, що живе на останній стадії відчаю, коли сили вже на межі і немає жодної іншої надії. 

Господь відповідає незвично. Він не зцілює прокажених одразу, як це робив раніше. Він каже: «Ідіть, покажіться священнику». Так за законом чинили прокажені, коли вже зникали останні ознаки хвороби. Але ж ці прокажені ще хворі!

Стрибок віри: всупереч здоровому глузду

Тут важливий урок: Бог вимагає від нас руху всупереч очевидності. Данський філософ К'єркегор називав це «стрибком віри».

З точки зору формальної логіки, християнство абсурдне. Як би не намагалися його обрядити в наукообразність, християнство не має нічого спільного ні з житейською логікою, ні зі здоровим глуздом: починаючи від вчення про Трійцю і закінчуючи очікуванням воскресіння мертвих. Християнин вірить не тому, що йому хтось довів істинність цих положень, а тому що він зміг перестрибнути через здоровий глузд, слідуючи духовній інтуїції.

Життя батька віруючих, Авраама, складається з таких стрибків. Хіба не абсурдно було залишати батьківщину, вірити в те, що у нього, старого, буде нащадків, як піску морського, піднімати ніж, щоб принести в жертву єдиного сина?

У такому стрибку завжди присутній страх невизначеності. Ніхто не зрозуміє і не схвалить ваш вибір. З точки зору громадської думки ви божевільний.

Віра – це інтимний, невимовний словами стан. У цьому стрибку немає доказів: якби у вас були докази, вам не потрібна була б віра. Ви б просто знали. Стрибок можливий тільки там, де є сумнів.

Ми робимо цей стрибок кожного разу під час Літургії. Ми бачимо себе смертними, грішними, невмілими. Ми бачимо, що з ніг до голови покриті духовною проказою, але водночас дякуємо Богу словами Євхаристійного канону.

Дякуємо за те, що Він «не відступив від Свого творіння, поки не звів нас на небо і не дарував Своє майбутнє Царство». Дякуємо за те, що ми вже отримали чистоту, непорочність і радість вічного життя. З нами, як і з прокаженими, має статися диво в дорозі. Благодать – це не статика, це динаміка. Бог входить у синергію з зусиллям людини, яка здійснює свій шлях дорогою віри, а не знання.

Трагедія споживання: Бог як функція

Десять людей отримали зцілення. Шкіра очищується. Радість, ейфорія – здійснилося! Вони чинять згідно з протоколом: біжать до священників отримати від них допуск до нормального соціального життя. У чому їхня трагедія? Вони прийняли дар, але відкинули Дарувальника. Для них Бог був лише інструментом, функцією, «небесною швидкою допомогою». Щойно проблему вирішено, Бог стає зайвим. Так чинять дев'ять з десяти!

Ми молимося в небезпеці, в хворобі, в страху. Але коли отримуємо просиме, ми розчиняємося в горизонталі буття.

Іноді ми просто крадемо у Бога, привласнюючи собі те, що насправді належить Йому. Ми кажемо: «Це мій успіх, це я зробив, це моє досягнення». Дев'ять з десяти святкують тріумф буття у світі над буттям у Бозі. Дев'ять з десяти обирають біологію (здоров'я) замість онтології (спасіння). Це статистика.

Парадокс спасіння: чому чужий став своїм

Ще один важливий момент: повернувся один, і це був єретик – самарянин. Христос не раз ставить єретиків і чужинців вище своїх одновірців, хоча водночас стверджує істинність саме юдейської віри. «Спасіння від юдеїв», – каже Він біля криниці. Але каже кому? Самарянці.

У притчі про доброго самарянина Христос ставить у приклад іновірця, а не благочестивого юдея. Римському сотникові Він каже, що не знайшов такої віри серед своїх співвітчизників. А далі йде пророцтво: «Багато хто прийде зі сходу і заходу і возляже з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному; а сини царства будуть викинуті в темряву зовнішню: там буде плач і скрегіт зубів».

Ми-то думаємо, що це саме ми, православні, – ті, хто прийде зі сходу і заходу. І тому впевнені, що всім іншим, окрім нас, уготована геєна вогненна, бо вони «неправильно вірять». Мені не раз доводилося чути це від людей, які називають себе православними богословами. Але ж так само вважали й юдеї.

Я також не сумніваюся, що спасіння – у Православ’ї, що істина – у Православній Церкві.

Але як би не сталося так, що «синами царства», яким уготована геєна вогненна, виявляться саме ті, хто «точно знає», хто і де проведе Вічність, хто зневажає всіх інших лише тому, що привласнив собі монополію на істину.

«Логіка» Бога – парадоксальна. Її неможливо ані прорахувати, ані передбачити. Краще бути обережнішими у судженнях, щоб не помилитися. Ціна помилки може бути надто високою.

Піти зціленим чи залишитися спасенним?

Самарянин повернувся до Христа, бо зрозумів: зцілення не є лише медичним фактом.

Замість того, щоб виконати букву закону, самарянин виконує закон любові. Він повертається до Христа для звершення євхаристії – у перекладі з грецької «подяки».

Він єдиний із десяти зрозумів: сенс не в самому дарі, а в тому, щоб через дар доторкнутися до руки Того, Хто дарує. Бог приймає цей дар від самарянина і сумує за тими, хто відвернувся від Нього: «Чи не десять очистилися? Де ж дев’ять?» Бог віддає Себе, а у відповідь бачить спини людей, що йдуть. І лише одному Він каже: «Віра твоя спасла тебе».

Дев’ять – здорові. Але лише один – спасенний. Це страшна статистика. Що таке дар зцілення? Це лише відстрочка смерті. Тіло все одно помре.

Спасіння – це єднання з Вічністю, те, що не минає ніколи.

Із десяти спасіння отримав один – і той єретик. Страшна статистика і страшне пророцтво для всіх нас. Самарянин поніс із собою не просто чисту шкіру – він поніс у серці Самого Христа. Він став храмом. Інші дев’ятеро залишилися «біологічними одиницями», задоволеними власним комфортом.

Практика – як зупинити мить

Як перенести це богослов’я у наше життя? Дев’ять прокажених діяли на автоматі: отримав і побіг. Самарянин зупинився. Коли в житті трапляється щось добре – зник біль, прийшла радість, вирішилася проблема; або просто коли ви раптом усвідомили, що світ, у якому живете, такий прекрасний, – завмріть. Фізично зупиніться. Не біжіть одразу користуватися цим. Не поспішайте привласнювати. Зробіть глибокий вдих подяки. Усвідомте: «Це не випадковість. Це дотик». Поверніться внутрішнім поглядом від дару до Джерела. Скажіть: «Господи, я бачу Тебе за цією подією. Дякую».

Молитвою може стати навіть біль.

Легко дякувати, коли зцілився. Важко дякувати, коли «проказа» ще на тобі. Але якщо ми зуміємо взяти свою найбільшу проблему, яка тисне на нас саме тепер, і спробуємо побачити в ній не покарання, а «скальпель хірурга», все зміниться. Скажіть: «Я стою здалеку, як ті прокажені. Але я вірю, що Ти бачиш мене. Я дякую Тобі за цю темряву, бо в ній я шукаю Твоє світло з такою силою, з якою ніколи не шукав би його в комфорті». Це перетворює біль на молитву.

Самарянин побачив Бога в Людині Ісусі. Ми маємо вчитися бачити Бога в тканині буття. Подивіться на свою руку, на склянку води, на обличчя близької людини. Подумайте: адже цього могло й не бути. Мене могло не бути. Темрява небуття – це моя норма. Те, що це існує, і те, що я існую, – це щосекундне диво, підтримуване енергією Бога.

Утримайте цю думку. Побачите – ваш світ почне світитися зсередини. Бог не шукає ввічливості. Йому не потрібні наші формальні «дякую». Він жадає зустрічі з нами. А для цього нам потрібно повернутися до Нього обличчям.

Читайте також