Ікона «Несподівана радість»: Чому Богородиця іноді руйнує наш комфорт?

Ікона «Несподівана радість». Фото: cs1.livemaster

Ми дуже любимо комфортне Православ'я. Нам подобається, коли ікона – це «оберіг», молитва – «афірмація на вдачу», а свято – привід для смачного застілля. Назва образу «Несподівана радість» звучить для нас як обіцянка приємного сюрпризу.

Але коли ми дізнаємося про історію цього образу, на нас чекає потрясіння. За ласкавою назвою ховається справжній духовний трилер. «Несподівана Радість» – це не про отримання від Бога того, що нам хочеться. Цей сюжет – не про подарунки долі під ялинку. Він про реанімацію, повернення з того світу і про любов Богородиці, Яка іноді змушена завдавати нам болю, щоб ми не померли вічною смертю.

Синдром духовного «роздвоєння особистості»

Святитель Димитрій Ростовський у збірнику «Руно орошене» описує історію одного юнака. З одного боку, він був цілком своїм у церковному середовищі: шанував традиції, знав молитви напам'ять і, проходячи повз домашню ікону, завжди вітав Богородицю словами архангела Гавриїла: «Радуйся, Благодатна!».

З іншого боку, він був, як каже святитель, «людиною беззаконною». Ми не знаємо деталей – грабував він, блудив або чинив інше зло. Важливим є інше: у нього виробився лякаючий імунітет совісті. Вранці він молився, вдень грішив, ввечері знову молився – і цей цикл не викликав у нього когнітивного дисонансу.

Давайте чесно подивимося в це дзеркало. Хіба цей юнак не схожий на нас?

Дволикість – це хронічна хвороба.

Ми навчилися віртуозно розділяти своє життя на герметичні відсіки. У неділю вранці ми благочестиві парафіяни, які шкодують про гріхи і ставлять свічки. А вже в понеділок, в офісі або в заторі, ми перетворюємося на цинічних, злобних або розпусних людей.

Ми вистоюємо довгі служби, а потім вдома знищуємо близьких крижаним мовчанням. Ми строго постимо гастрономічно, не куштуючи олії, але водночас з апетитом «їмо» людей у коментарях соцмереж. Ми живемо за принципом «Богу – свічка, чорту – кочерга», і нам здається, що так можна балансувати вічно. Наша молитва перетворюється на механічний ритуал, у «вичитування правила», яке служить лише анестезією для совісті, дозволяючи нам далі занурюватися в болото пристрастей.

Коли ікони починають кровоточити

Але у Бога інші плани на нас. Він не хоче нашої смерті, навіть якщо ми самі впевнено до неї крокуємо. Одного разу Пресвята Діва, втомившись від цього лицемірства і боліючи душею за загиблого хлопця, вирішила влаштувати йому «шокову терапію».

Сценарій був звичайним: юнак зібрався на свою брудну справу. За звичкою він став перед іконою, щоб нашвидкуруч прочитати молитву – можливо, навіть попросити «удачі» в гріху.

І тут реальність тріснула. Він побачив, як іконописний лик ожив. Але не засяяв фаворським світлом, а покрився кров'ю. На тілі Богомладенця відкрилися рани – на руках, на ногах, у боці. Кров текла по-справжньому.

В жаху юнак закричав: «О Владичице, хто це зробив?!» І почув відповідь, яка є страшнішою за будь-який вирок: «Ти й інші беззаконники гріхами своїми знову розпинаєте Сина Мого».

У цих словах – концентрат болю. Не докір, а крик Матері. Ми думаємо, що наші гріхи – це порушення якихось абстрактних правил, за яке належить штраф. Але Богородиця показує нам фізику духовного світу.

Гріх – це не рядок у кримінальному кодексі. Гріх – це новий цвях у руки Христа.

Щоразу, коли ми свідомо обираємо підлість, брехню або розпусту, ми не просто «порушуємо правила». Ми завдаємо болю Живому Богу.

Такий біль не залишить байдужим жодну людину, якщо в ній є співчуття. Слова Богоматері пробили броню лицемірства «подвійного життя». Юнак раптом побачив себе не «вдалим хлопцем», а катом. У цей момент до нього повернулося те, що він давно втратив, – дар сліз і справжнє покаяння, що розриває серце

Ультиматум Богородиці: адвокат, який не програє

Далі в розповіді святителя Димитрія слідує діалог, який неможливо читати без тремтіння. Це справжня судова драма, розіграна у Вічності. Потрясений грішник починає благати про прощення, і Богородиця стає його Заступницею.

Вона просить Сина помилувати цю людину. Але Христос відповідає відмовою. Він говорить про справедливість, адже ця людина вперто чинила зло роками. І тоді Пречиста Діва йде ва-банк. Вона каже: «Буду лежати біля ніг Твоїх з цим грішником, доки не простиш йому гріхи».

Вона ставить на кон весь Свій авторитет Матері. Вона готова Сама розділити долю злочинця, аби тільки вирвати його з лап смерті.

Перед такою любов'ю відступає навіть сувора справедливість. Христос відповідає: «Я не можу відмовити Тобі, Мати Моя. Я прощаю його заради Твого прохання».

У цьому моменті приховане колосальне джерело надії для нас. Коли нам здається, що ми зайшли занадто далеко, що наші гріхи перевищили всяку міру і Бог вже не чує нас, у нас є остання надія. У нас є Мати. Та, Яка не буде розбиратися в юридичних тонкощах нашої провини, а просто закриє нас Собою.

Хірургія спасіння: чому нам буває боляче

Юнак поцілував виразки на тілі Немовляти й підвівся з колін уже іншою людиною. Це і була та сама «Несподівана радість» – радість помилування, на яке він не чекав і якого не заслужив.

Спасіння з трясовини не буває безболісним. Уявіть людину, яка провалилася в болото в дорогому костюмі. Щоб вижити, їй доведеться відкинути все зайве, забруднитися, можливо, навіть вивихнути руку, поки рятувальники тягнутимуть її на берег.

Ми часто ображаємося на Бога за скорботи. Ми питаємо: «За що?». Але коли ми добровільно ліземо в болото гріха, у Господа часто не залишається терапевтичних методів. Залишається лише хірургія.

Іноді, щоб вирвати нас зі стану духовного «роздвоєння особистості», Господь змушений діяти радикально.

Він може попустити втрату грошей, крах кар’єри, зраду друзів або хворобу. Нам здається, що життя зруйнувалося. Нам здається, що Бог жорстокий. Але насправді це реанімація. Він вибиває з наших рук іграшки, якими ми себе вбиваємо. Він забирає в нас тимчасовий комфорт, щоб ми не втратили Вічність.

Не чекати скальпеля

Історія ікони «Несподівана радість» – це застереження, написане любов’ю. Не варто чекати, поки ікони в нашому домі заплачуть кров’ю або поки Господь буде змушений застосувати скальпель скорбот.

Потрібно навчитися самим ставити собі діагноз. Щоразу, коли душа тягне нас до звичного гріха, коли ми хочемо відповісти злом на зло, коли збираємося збрехати чи осудити, згадаймо цей образ.

Згадаймо страшні й чесні слова: «Ти своїми гріхами знову розпинаєш Мого Сина».

«Несподівана радість» – це не про те, як отримати від Бога те, чого ми хочемо. Це про те, як Бог дає нам життєво необхідне прощення і шанс почати все з чистого аркуша. Цей шанс у нас є просто зараз.

Читайте також