Від вертепів до танців на жердині: чи втрачає Європа Христа?

Ставлення до християнства в ЄС іноді набуває дивних форм. Фото: СПЖ

Різдво в Європі давно перетворилося на індикатор духовного розлому. З одного боку – спроби влади та лідерів думок «переосмислити» християнство так, щоб від Христа в ньому майже нічого не залишилося. З іншого – опір звичайних віруючих, які відстоюють своє право на віру. Що ж відбувається з Європою? Звернемося до фактів.

Коли вертеп стає скандалом

Наприкінці листопада на центральній площі Брюсселя встановили незвичайний різдвяний вертеп. Богородиця та Йосиф були зображені як безликі фігури з перероблених тканин, з мозаїкою замість облич. Автори пояснили, що хотіли об'єднати «всі відтінки шкіри» і створити інклюзивний, універсальний образ. Зазначимо, що величезна кількість віруючих з такою «трактовкою» євангельських подій не погодилися, порівнявши фігури з «зомбі», а саму інсталяцію назвавши примітивною та провокаційною.

Ще більш дивний випадок стався у Штутгарті. Під час різдвяної меси в католицькій церкві Святої Марії, Богомладенця Христа зобразив дорослий чоловік. Його загорнули в рисовий папір і якусь слизисту оболонку, поклали на солому і підсвітили червоним світлом. Чоловік ледве рухався і важко дихав. Все, що відбувалося, транслювалося по німецькому телебаченню.

Водночас у грудні в Берліні було заплановано захід під назвою «Деколонізація Різдва». Мета – критичне переосмислення різдвяних традицій.

Танці на жердині та Дракула

Все описане вище – лише незначна частина цілеспрямованої та систематичної дехристиянізації, що відбувається останнім часом. Так, у багатьох європейських містах ім'я Христа прибрали зі святкових написів – і це стосується не лише країн з католицькою більшістю, але й держав, де переважає Православ'я (наприклад, Греція). Людей вже не вітають з Різдвом Христовим, а вітають з «новорічними та різдвяними святами». Створюється враження, що хтось цілеспрямовано хоче зробити так, щоб ми з вами не пам'ятали ні про Христа, ні про віру в Бога. І якщо це дійсно так, то дана тактика приносить певні плоди.

Наприклад, багато католицьких і протестантських храмів Європи масово втрачають прихожан. І здавалося б, єдиний спосіб повернути їх у храми – це знову проповідувати Євангеліє, говорити людям про Христа, показувати світу красу християнської віри. Але деякі християнські церкви вирішили піти іншим шляхом…

Наприклад, вони проводять прямо-таки надрадикальні експерименти. Так, в лютеранській церкві Любека прихожанам показали танець на жердині. Пасторка Інга Мейснер назвала танцівницю «глибоко духовною людиною» і заявила, що її виступ – це форма самовираження. 

Ще далі пішов католицький священник Міхаель Корелл у Фрайзінгу. Напередодні Дня всіх святих він з'явився перед прихожанами в костюмі Дракули, з штучним туманом і напіввідкритою труною.

Здається, що все це не пов'язані між собою приклади. Їх об'єднує лише бажання зробити Церкву більш «сучасною» і «зрозумілою світу». Однак це бажання веде не до зростання Церкви, а все частіше – до втрати віри в Бога і духовної деградації всього суспільства.

Зростання насильства проти християн

Спроби «модернізувати» християнство через провокації призводять виключно до антихристиянських настроїв і насильства проти самих же християн.

Так, у листопаді 2025 року правозахисники опублікували доповідь, згідно з якою у 2024 році в Європі зафіксовано 2211 злочинів на ґрунті ненависті до християн. Серед них – 94 підпали храмів, майже вдвічі більше, ніж роком раніше. При цьому близько третини підпалів припали на Німеччину. Високий рівень антихристиянських настроїв також зафіксовано у Франції, Великобританії, Іспанії та Австрії. Все це вказує на загальноєвропейську проблему, а не лише на окремі випадки.

Окрім атак на храми, у 2024 році було зафіксовано 274 напади на християн. Людей б'ють за носіння хреста, молитву та відкрите сповідання віри.

Автори доповіді підкреслюють, що офіційна статистика занижує масштаб проблеми. Так, опитування в Польщі та Іспанії (дуже релігійні країни) показали, що майже половина священників стикалися з агресією, але більшість не звертаються до поліції – через недовіру до правоохоронної системи або страх розголосу.

Також можна розповісти і про те, що у Великобританії, наприклад, людей притягують до відповідальності за молитву в «буферних зонах» біля абортаріїв або судять за відмову називати трансгендера «дівчинкою». І таких випадків – сотні і тисячі по всій Європі, не кажучи вже про інші частини світу, де християни залишаються найбільш переслідуваною конфесією.

Парадокс: Євросоюз створив механізми боротьби з антисемітизмом і ісламофобією, але переслідування християн фактично ігноруються.

Опір знизу

І все ж не можна сказати, що вся Європа повністю відмовилася від своїх християнських коренів. Так, у багатьох місцях прості люди не погоджуються з політикою дехристиянізації, яку нав’язують «згори», і готові боротися за свою віру та традиції.

Наприклад, у Франції мешканці міст Безьє, Перпіньян та інших муніципалітетів встановлюють різдвяні вертепи у громадських будівлях всупереч рішенням судів. Суди забороняють вертепи, посилаючись на принцип світськості держави, а люди все одно встановлюють їх, вигадуючи різні способи обійти закон.

Так, у Безьє люди залишають у книзі відгуків мерії до 25 тисяч підписів на рік на підтримку вертепу. У Перпіньяні його перенесли в сусідню будівлю, з’єднану з ратушею, але формально не є її частиною. У Бокере сцену Різдва розділили на частини, щоб формально не порушувати закон про світськість.

У ще одному французькому місті, Ан’є-сюр-Сен, мер Мануель Ешліманн досяг важливої перемоги: йому дозволили використовувати формулювання «Різдво святкує народження Ісуса». Здавалося б, що може бути природніше? Адже Різдво – це ж свято народження Христа. Але в сучасній Європі навіть за такі очевидні речі доводиться серйозно боротися.

Водночас опитування CSA, проведене для кількох великих французьких видань, показує, що 79% французів виступають за наявність різдвяних вертепів у будівлях міських адміністрацій, а серед молоді віком 18–24 роки підтримка ще вища – 92%.

Переважна більшість французів хоче зберегти свої християнські корені, і навіть молоді люди, які виросли в епоху секуляризації, підтримують християнські традиції сильніше за старше покоління.

Такі факти повністю спростовують стереотип, що сучасна людина нібито байдужа до віри в Бога.

У тій же Франції православ’я переживає справжній підйом. Так, з 2010 по 2024 рік кількість православних храмів збільшилася приблизно на третину (з 235 до 320), а чисельність духовенства зросла майже на 40%. Так, можна сказати, що ці цифри зросли виключно через масову міграцію з Східної Європи (і не лише з України, а ще й із Румунії). Проте число парафій, де богослужіння проводяться повністю або частково французькою мовою, зросло більш ніж на 50%. Цей факт свідчить, що православ’я стає релігією корінних французів, а не лише іммігрантів.

Що далі?

Отже, офіційна політика багатьох європейських країн прагне витіснити Христа з громадського простору. Але мільйони простих європейців сприймають це як зраду, як відмову від власних коренів. Вони відчувають, що у них відбирають основу життя, і готові чинити опір. Тому стверджувати, що вся Європа відреклася від Христа, було б неправдою. Однак заперечувати, що спроби стерти ім’я Спасителя здійснюються систематично, теж неможливо.

На нашу думку, майбутнє християнства в Європі все ж є, але воно залежить від багатьох факторів. Перший і головний: чи зможе Церква бути проповідницею Христа, а не інститутом, який займається наданням «духовних послуг»? Чи стануть храми місцем молитви та зустрічі з Богом, а не місцем розваг і перформансів?

Другий фактор, який безпосередньо пов’язаний з першим: чи зможемо ми, люди Церкви, бути прикладом для тих, хто сумнівається або ще перебуває в пошуках Бога? Адже цілком очевидно, що православні храми у Франції чи США наповнюються новими віруючими не тому, що там є танці на пілоні, а тому, що там є люди, для яких віра – це не порожній звук, а спосіб життя.

Третій фактор, про який слід пам’ятати завжди: людям потрібна не та церква, яка намагається бути «як усі», а Церква, яка дає те, що ніхто більше не може дати – зустріч з Богом.

Більше того, ми повинні зрозуміти, що сучасна людина не так вже й відірвана від християнства, як здається. Просто потрібно дати їй можливість це відчути, і тоді вона зміниться.

Європа стоїть на роздоріжжі. Вибір, який вона зробить у найближчі роки, визначить не лише майбутнє християнства, а й долю самої європейської цивілізації. Цивілізація, що відреклася від духовних коренів, приречена.

Читайте також