Як втекти зі світового концтабору

Наше тіло – вмістилище хвороб, а розум – вмістилище гріхів. Тіло, що хоче, те й витворяє, розум, що хоче, про те й думає. З ними не знайдеш компромісів. У цьому поєдинку чи ти їх, чи вони тебе. Не перемігши цих двох своїх найлютіших ворогів постом і молитвою, спасіння душі не досягнеш.

Ми вже живемо в такий час, про який Христос сказав у Євангелії: «тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають» (Мв. 24:16). Юдея – це світ гріха, а гори – це наші людські серця, бо тільки там можливе наше спасіння. Бог завжди стоїть просто навпроти нас, віч-на-віч. Але ми збудували з двох гірок цегли між собою та Ним високу стіну. Одна гірка – це наші думки про минуле з його незліченними солодкими спогадами дитинства, юності, шкільних років або образами, розчаруваннями, жалем, саможаліннями тощо. Інша гірка – це плани на майбутнє з усіма його страхами, побоюваннями, мріями, припущеннями, переживаннями. Жодна з цих думок не може жити в теперішньому. Але тільки в ньому є двері до Бога.

Лише той, хто зможе сказати своєму розуму: «Відійди, сатано!» (Мв. 4:10) зможе сховатися в горах свого серця від усього того безумства, яке зараз твориться у світі. Для сходження на цю гору потрібне спеціальне спорядження. Нинішні святі отці конкретизують, що саме треба взяти із собою. Це тихе молитовне дихання, піст із невпинною молитвою, ретельне уважне спостереження за своїм розумом.

Лише той, хто зможе сказати своєму розуму: «Відійди, сатано!» (Мв. 4:10) зможе сховатися в горах свого серця від усього того безумства, яке зараз твориться у світі.

Наочним прикладом людини, яка жила в горах свого серця, може бути для нас архімандрит Кирило (Павлов). Він ніколи не виявляв ні в чому ні найменшої метушливості. Старець завжди спокійно ходив, спокійно розмовляв, жодного руху не робив даремно. Він жив із постійною увагою до своєї поведінки і посиленою увагою до свого розуму, зберігаючи чистоту душі, як зіницю ока. Звідси випливало його завжди дуже поважне ставлення до співрозмовника, те ставлення, яке ставало в ньому невичерпним джерелом смиренної і лагідної Христової любові.

Всі ті події, які зараз відбуваються в людському суспільстві, говорять про те, що останні часи, які почалися з народження Христа в світі, приходять до свого завершення. Про те ж говорять і сучасні духоносні старці, яким відкрито горизонт подій значно більше, ніж нам. Головне ж питання не в тому, що зараз відбувається у світі, це вже зрозуміло навіть нам із вами, а в тому, що нам робити та як далі жити?

Дріт світового концтабору сплетений якісно та надійно. Сучасні системи розпізнавання осіб вже навчилися навіть через паранджу зі 100-відсотковою точністю визначати особистість людини, вони можуть повідомити усміхнену людину в масці чи ні. Глобалізація та поточний апгрейд світової економіки, медичні та комп'ютерні технології разом із трансгуманізмом перетворять наш світ на геніально сконструйовану в'язницю, з якої не можна буде втекти, і належати самому собі теж не вдасться. У людини будуть відібрані всі її права й свободи, а вона сама стане частиною системи, одним із гвинтиків її механізму.

Сучасні святі говорять, що єдиний шлях – полюбити Бога. Заплющити очі і йти наосліп, не думаючи і не підглядаючи, тримаючись за руку Небесного Батька.

Раціональної відповіді на запитання, як спасати душу в реальності тотального рабства життя, у нас немає. Сучасні святі говорять, що єдиний шлях – полюбити Бога. Заплющити очі і йти наосліп, не думаючи і не підглядаючи, тримаючись за руку Небесного Батька. Тобто віддавши себе Йому цілком і повністю. Тоді вже не ми, а Він Сам усе за нас вирішуватиме, братиме на себе наші проблеми, залишаючи нам можливість любити Його й жити за Його заповідями. Тим, хто любить Христа, Бог дарує не тільки Свою благодать, але віддає цілком Самого Себе. Такої віри неможливо навчитися в семінаріях та академіях, бо справжнє духовне виховання ґрунтується лише на смиренності та довірі.

Мало-помалу, відокремлюючи свій розум від мирських турбот і прихильностей, християнин перестає хапатися за цей світ, забуває про його егоїзм та отримує за це благодать, яка вже сама спрямовує його життя на спасіння. Розум необхідно привчити до імені Христа і промовляння Іісусової молитви на вдих і видих.

Бог простий і любить Він простих і смиренних. Він швидко чує їхню просту молитву, яка входить у Його слух зі смиренного людського серця. «Господи, я нічого не знаю. Ти Сам знаєш, як спасти мене». Тому, хто віддав все своє життя Богові, вже нема через що хвилюватися, тому що Отець Небесний краще за тебе зможе про тебе подбати. Тільки не треба повертатися знову до своїх уподобань, переживати за тіло, за дім, за майбутнє. «Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю» (Іс. 41:10).

Тому, хто віддав все своє життя Богові, вже нема через що хвилюватися, тому що Отець Небесний краще за тебе зможе про тебе подбати.

Тримайся в усьому лише Бога, щоб злитися з Ним. Це все, чого Він чекає від тебе. Так у душу приходить радість, любов та спокій. Так у життя приходить вічне світло спасіння, світло іншого, незрозумілого життя Царства Істини. Дай спокій своїй голові, починай жити серцем і благодаттю. Той, хто звик триматися свого серця, починає розуміти, що він тримається за Бога. Будь-яка молитовна та духовна практика полягає саме в тому, щоб тримати увагу в серці. Тоді в ньому ж і Бог відкриватиметься душі, як незриме благодатне Світло вічності.

У духовному житті найнебезпечніше – це застій. Спасіння починається з нашої повної самовідданості, тоді Христос починає жити в серці, як благодатне Світло і Вогонь любові. Так ми повністю звертаємо своє серце, душу й розум до Христа й через Нього – до всієї Трійці, поєднуючись із Нею в благодаті Духа Святого. Є лише одна дорога, якою можна втекти з в'язниці нового світового порядку – це шлях нагору.

Читайте також

Як зцілитися від кровотечі душі

Недільна проповідь.

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?