Чому львів'яни раніше відстоювали «московське» Різдво

Не так давно львів'яни захищали право святкувати Різдво за юліанським календарем. Фото: СПЖ

Святкування Різдва Христового 25 грудня за юліанським календарем тепер вважається «не в українських традиціях». Його тепер святкують 12 грудня (25 за календарем григоріанським). «Не в українських традиціях» тепер святкувати Хрещення Господнє 6 січня за юліанським календарем (19 за григоріанським). І вже зовсім «не в українських традиціях» купатися в ополонці на Хрещення. Львівська міськрада це суворо заборонила.

Але, мабуть, «в українських традиціях» запалювати на головній площі Києва найбільшу іудейську менору в Європі. Також «в українських традиціях» замість різдвяної ялинки ставити язичницького «дідуха».

Особливо голосно кричать про «українські» і «не українські традиції» на Західній Україні і, зокрема, у Львові. Але ось незадача: в тому ж самому Львові ті традиції, які зараз чомусь називають «неукраїнськими», самі львів'яни захищали так, що готові були голови свої скласти, але від них не відмовлятися.

Як галичани православне Різдво відстояли

Григоріанський календар був введений папою Григорієм XIII. У 1582 р. він видав буллу «Inter gravissimas» згідно з якою католики в тому році лягли спати 4 жовтня, а прокинулися вже 15 жовтня. Так папа вирішив проблему розбіжності юліанського календаря з астрономічним плином часу, яка до того часу досягла 10 діб. Вирішивши одну проблему, григоріанський календар породив безліч інших, але зараз не про це.

Католицькі країни прийняли нововведення безропотно. Православні і протестантські – відкинули. Найбільші складнощі виникли в країнах зі змішаним населенням, до яких належала і Річ Посполита, частиною якої була Україна, а точніше – Західна Україна з центром у Львові.

Після того, як папа Григорій XIII запропонував православним патріархам синхронно перейти на новий календар, Константинопольський патріарх Єремія II (Транос) зібрав у 1583 р. собор у Константинополі, який вирішив наступне: «Хто не слідує звичаям Церкви і тому, як наказали сім святих вселенських Соборів про святу Пасху і місяцеслов і добре законоположили нам слідувати, а бажає слідувати григоріанській пасхалії і місяцеслову, той з безбожними астрономами протидіє всім визначенням св. Соборів і хоче їх змінити і послабити – да буде анафема, відлучений від Церкви Христової і зібрання вірних. Ви ж, православні і благочестиві християни, перебувайте в тому, в чому навчилися, в чому народилися і виховалися, і коли виникне необхідність, і саму кров вашу проллєте, щоб зберегти батьківську віру і сповідання».

У Речі Посполитій, на думку більшості істориків, не приймалося якихось окремих рішень сейму або короля Стефана Баторія. Просто державні органи переходили на новий календар явочним порядком на підставі папської булли. Але православні і протестантські жителі на нове літочислення переходити відмовилися навідріз. І в 1583 р. вже з'являються окремі укази або листи Стефана Баторія до різних міст: Львова, Вільно, Риги і так далі з вимогою не чинити опір новому календарю. Король гнівався, писав, що через їхню впертість у православних горожан «виникають немалі помилки в святкуванні свят і плутанина в інших повсякденних справах». Але православні трималися стійко. Тоді до справи залучили «активістів».

24–25 грудня 1583 р. за юліанським календарем, (3-4 січня за новим стилем) на Різдво, Львівський римо-католицький архієпископ Ян-Димитр Соліковський зібрав своїх бойовиків, озброїв їх і послав у рейд по православних храмах Львова.

«Активісти» вривалися в храми під час богослужіння, били вірян і духовенство, викидали їх на вулицю, закривали і опечатували храми.

У відповідь православний єпископ Львова Гедеон (Балабан) у лютому 1584 р. подав на дії Соліковського скарги до судів Львова і Галича (Зубрицький Д. Хронiка мiста Львова. Львiв, 2006. С. 188–189).

В результаті православні львів'яни відстояли своє право використовувати юліанський календар. У 1584-1585 рр. Стефан Баторій розсилає по містах листи вже іншого змісту. В них він закликає своїх підданих різних віросповідань не чинити один одному перешкод у святкуваннях, богослужіннях, обрядах, дзвоні дзвонів і так далі. Ось, наприклад, такий лист короля Стефана Баторія до міських властей Вільно, написаний 21 січня 1584 року.

Якби львів'яни XVI століття дізналися, що їхні нащадки в XXI столітті будуть називати юліанський календар «не українською» традицією, вони були б просто в шоці.

Втім, називати що-небудь «москальським» і забороняти це на такій підставі – справа не нова.

Як галичани Руську Раду заснували

У 1848–1849 рр. по Європі прокотилася серія революційних подій, названа істориками «Весною народів». В Австрійській імперії, куди в той час входила і Польща, і Західна Україна, народи також зажадали поваги до своїх національних традицій, мови, релігії та інших прав.

У Львові 2 травня 1848 р. була створена «Головна Руська Рада», яка представляла інтереси українського населення (русинів, як вони самі себе називали). Причому керівництво Ради було суцільно уніатським. Першим головою Ради був уніатський єпископ Григорій Яхимович, його заступником уніатський священник Михайло Куземський. До Ради входили переважно представники львівської інтелігенції.

15 травня 1848 р. Рада видає перший номер журналу «Зоря Галицка», в якому публікує Звернення до «Руського народу».

Для сьогоднішніх реалій звучить неймовірно, але в цьому документі львівські уніати ідентифікують себе і все населення Галичини так: «Ми Русини Галицькі належимо до великого руського народу…»

У Зверненні автори вимагають рівних прав для руського (українського по-сучасному) народу, розвиток руської (галицького варіанту української) мови, повагу до релігії і культури і так далі. Взагалі це вельми цікавий історичний документ.

Але поляки не хотіли ніяких прав для русинів галицьких (тобто для українців). Вони намагалися і в Австрійській імперії проводити політику ополячування, як і в Речі Посполитій. І як ви думаєте, який аргумент вони висунули проти того, щоб русини галицькі мали свої права? Дуже простий, вони назвали їх москалями. А Руську Раду, відповідно – московськими наративами.

У березні 1848 р. поляки зібралися писати своє звернення до австрійського імператора і вимагати собі автономії, вони хотіли, щоб це звернення підписали і представники русинів. А коли ті відмовилися, заявили наступне: «Тут (т. є. в Галичині – автор) немає русинів! Це зрадник – москаль!» (Stefan Kaczała, Polityka Polaków względem Rusi, We Lwowie 1879, стор. 286).

Висновки

По-перше, юліанський календар, православне Різдво, православні обряди і традиції – це саме те, що є споконвічним українським. Все це предки нинішніх львів'ян, галичан, не кажучи вже про центральну і східну Україну, зберігали суворо і боролися за свої права. Навпаки, григоріанський календар вони вважали чужорідним нововведенням. Те ж стосується і католицьких традицій, причому в багатьох випадках вже після прийняття унії в 1596 р.

По-друге, жителі Західної України не соромилися самі себе називати руськими або русинами, свою мову руською, а свій національний орган «Руською Радою». Чому ж ми сьогодні добровільно, без опору віддали московитам (росіянам) право на назву «руський»? Чому ми гнобимо своїх же власних громадян за те, що вони говорять руською мовою?

І по-третє, аргументи на кшталт «це не українська традиція», «це москальське», «це наративи Кремля» і так далі використовувалися вже давно.

Читайте також