Звернення Думенка до УПЦ про «діалог»: щире чи ні?

Випадкова зустріч Блаженнішого Онуфрія та Сергія Думенка в Києві. Фото: ПЦУ

2 лютого в ПЦУ опублікували звернення синоду до УПЦ, підписане Думенком. Пропонуємо короткий аналіз документа, щоб з'ясувати, наскільки воно щире.

1. Уже в заголовку документа сказано, що він звернений до «православних віруючих, духовенства та ієрархів в Україні, які залежать від позиції Російського патріархату».

Коли дві людини перебувають у сварці і одна пропонує крок до примирення, чи буде вона повторювати образи, які були причиною ворожнечі? Ні, не буде. Що ж у нашому випадку?

Назва «Українська Православна Церква» – офіційна назва, яка використовується в Україні та за кордоном понад три десятиліття. Але в ПЦУ не називають УПЦ на ім'я. Вони використовують дике формулювання «ті, хто залежать від позиції Російського патріархату».

Від якої такої «позиції» РПЦ залежать віруючі та духовенство УПЦ?

Думенко цього не уточнює, тому що уточнювати там нічого. Це брехня заради брехні, яка одразу клеймить УПЦ «російською».

У Української Православної Церкви навіть немає приводу реагувати на цей текст, тому що ПЦУ звертається невідомо до кого. Може, це написано для УПЦ КП? А може, Думенко звертається до своїх же «ієрархів», четверо з яких мають паспорти РФ?

2. У ПЦУ заявили, що протягом 7 років писали в УПЦ «листи та звернення» із закликом до діалогу, але за цей час «від офіційного керівництва не отримали не лише позитивного відгуку, але навіть формальної відповіді».

Цей пункт вражає брехливістю. Не отримували «навіть формальної відповіді»? Нагадаємо забудькуватим «синодалам» ПЦУ, що в рішеннях Собору УПЦ у Феофанії від 27 травня 2022 р. є окремий пункт, присвячений діалогу з ПЦУ. У ньому є заклики: припинити захоплення храмів УПЦ, вирішити проблему відсутності хіротоній та визнати недосконалість автокефального статусу ПЦУ.

Собор Церкви – це найвищий орган її влади. Назвати рішення Собору відсутністю «навіть формальної відповіді» – це занадто навіть для Думенка з колегами.

Втім, ми знаємо, що навіть найлегший пункт заклику Собору до ПЦУ – припинити захоплення – у Думенка не просто не виконали. Захоплення були багаторазово посилені.

3. У ПЦУ поскаржилися, що єпископи та духовенство проігнорували «об'єднавчий собор» ПЦУ у 2018 році, і туди прийшли «лише двоє митрополитів».

Просто нагадаємо, що всі роки після створення ПЦУ Сергій Думенко постійно запевняв, що ця структура об'єднала ВСЕ українське православ'я. Невже сьогодні концепція змінилася?

4. Коментуючи у 2023 році питання об'єднання з УПЦ, Думенко заявив, що не бачить у цьому сенсу. «Нам не потрібні в лавах колаборанти, які ненавидять все українське», – заявив він.

Чому ж тоді були не потрібні, а зараз стали потрібні? Що змінилося?

Причину слід шукати в останньому візиті Думенка на Фанар, де Патріарх Варфоломій публічно зажадав від нього «шукати шляхи зближення з єпископами УПЦ через діалог» (відзначимо, що навіть він не називає УПЦ «тими, хто залежить від позиції Російського патріархату»).

Якби в ПЦУ дійсно захотіли діалогу, вони б ухвалили рішення про скасування захоплень та повернення награбованого. Або хоча б про мораторій на нові «переходи».

Це був би реальний крок на шляху до єдності. Але ми нічого подібного не побачили. Нинішнє звернення ПЦУ – це звичайна «відмазка», адресована Константинополю. Мовляв, ми пробували, старалися, але вони не хочуть. А раз так, будемо діяти як раніше – захоплювати далі.

Читайте також