Сп'яніння Богом: чому Ісаак Сирин молився за демонів, не вірячи у вічне пекло

Преподобний Ісаак Сирин. Фото: СПЖ

10 лютого Православна Церква шанує пам'ять преподобного Ісаака Сирина. Його богослов'я – це сп'яніння Божественною любов'ю. Це радикальний протест проти сухих законів формального християнства.

Мар Ісхак (так ще називають преподобного Ісаака в сирійській традиції) нагадує нам, що релігія без містичного захвату, без «вина любові» перетворюється на нудну ідеологію. І єдиний спосіб не зачерствіти в цьому мертвому формальному християнстві – це напитися Божественною любов'ю так, щоб зійти від неї з розуму і нарешті прийти до тями.

Єпископ на п'ять місяців

Преподобний Ісаак народився в сьомому столітті на берегах Перської затоки (територія сучасного Катару). Його душа із самого дитинства була налаштована на особливу частоту. Він мав покликання до духовного життя змалечку. Навіть монастир, до якого він пішов, коли підріс, був для нього занадто шумним. Мар Ісхак іде в пустелю. Але слава про його мудрість дійшла до шумних міст навіть із пустелі. Його практично насильно привезли до Ніневії і висвятили на єпископа.

На архієрейському кріслі Мар Ісхак втримався лише п'ять місяців. Останньою краплею для нього став епізод, пов'язаний із суперечкою двох християн, які прийшли до нього на суд. Один вимагав борг, інший просив відстрочки. Коли Мар Ісхак став навчати їх цитатами з Євангелія, позивач попросив засунути ці цитати подалі і залишити їх для проповіді, а він сюди прийшов, щоб повернути свої гроші.

«Якщо люди не хочуть любові, то моя влада тут безсила», – сказав святитель і пішов у гори Хузистану до свого улюбленого Бога, Якого світ не хотів визнавати.

Одяг Бога

Богослов'я преподобного Ісаака Сирина розділене демаркаційною лінією на два царства: на «нинішній вік», де панують суєта, рух, дробність, і «вік майбутній», де царює спокій, єдність, Бог.

Мар Ісхак будує свою богословську архітектуру на фундаменті ісихії. Його містика виходить із глибин серця, а не з роздумів розуму. Наш розум подібний до блудниці: він бігає за кожним образом, страхом, новиною. Але Мар Ісхаку вдалося не просто заспокоїти свій розум. Він повернув його в первісну оселю – духовне серце, і те, що він там побачив, привело святого в захват і здивування.

У цих глибинах Ісаак побачив, що фундаментальна основа існування світу – смирення. Це не етична категорія, а буттєва.

Смирення – одяг Бога. Це спосіб Божественної присутності у Всесвіті так, щоб не руйнувати світ Своєю величчю.

З цим одкровенням пов'язана екзистенціальна необхідність християнина здобути смирення, тому що це єдиний спосіб вмістити і пізнати Бога. Смиренній людині, якій більше нікуди падати, тому що вона і так знаходиться на самому дні духовної убогості, відкривається найбільше диво. Виявляється, що це дно і є Бог. Тобто Бог не вгорі, а внизу, до Нього потрібно смирятися, а не возвишуватися. І єдиний шлях, який до Нього веде, – це спорожніння. Поки наша серцева посудина повна власним «я», в ній немає місця для Іншого.

Три поверхи відання

Мар Ісхак виділяє три рівні гнозису (відання):

Перший – тілесне відання. Це рівень, на якому живе більшість із нас. Це світ причин і наслідків, логіки, технологій і страху. Тут людина вірить лише в те, до чого може доторкнутися або обчислити. Вона живе в постійній тривозі. Якщо все залежить лише від зовнішніх факторів, то людина – лише раб обставин. Ісаак називає цей рівень «голим розумом», який не захищений вірою.
Другий рівень – душевне відання. На цьому ступені людина відкриває світ смислів. Вона починає досліджувати закони духу, практикувати чесноту, розмірковувати про Бога. Але і тут людина досі покладається на свої сили. Це рівень «релігійного атлетизму». Людина благородна, але ще не вільна.
Третій рівень – духовне відання. Це стрибок у безодню. Тут віра заміняє логіку. Духовне відання не аналізує Бога – воно Ним живе. «Щойно людина досягає духовного відання, – пише Ісаак, – для неї зникає питання "чому?". Усі протиріччя світу розчиняються в Божественному Світлі». На цьому рівні людина бачить світ «очима Бога» – не як хаос проблем, а як симфонію логосів. Тут людина починає прозрівати глибинні смисли всього, що відбувається у світі. Вона бачить, що вся тварь страждає і мучиться не даремно: це частина плану, що веде нас до споглядання Бога. Вона розуміє, що Бог – це не суворий суддя, що роздає терміни у вогненній геєні. Він милосердний Отець, і Його доброта до світу є безмежною.

Божевілля любові

Бог створив світ не тому, що Йому потрібне було поклоніння, а тому, що Його любов була настільки рясною, що «не могла не перелитися через край». Створення світу – це акт Божественного «божевілля» любові.

У Бозі немає ані найменшого гніву, тому що гнів – це пристрасть, а Бог безпристрасний. Те, що ми називаємо «покаранням», є лише нашим суб'єктивним сприйняттям зцілюючої хірургії Бога.

«Бог не робить нічого заради відплати, але все робить для користі та зцілення», – навчає старець.

Людина – не підсудний, а пацієнт у руках безмежно ніжного Лікаря. З цим одкровенням пов'язане і вчення Мар Ісхака про геєну.

Пекло як сувора школа

Пекло, як його бачить преподобний, – тимчасова майстерня. Ісаак Сирин не заперечує пекло, але він радикально змінює його статус. Для нього пекло – це не вічна в'язниця, а «сувора школа». Він не приймає ідеї того, що благий Бог може створити розумну істоту лише для того, щоб вона вічно мучилася. Це суперечило б самій суті Творця.

Геєна – це місце, де любов Бога діє як вогонь, що випалює зло. Це дуже боляче. Але в цих муках є смисл і мета. Вічна ж мука не має під собою жодного смислу. Ісаак Сирин стверджує, що якби зло було вічним (у вигляді вічного пекла), це означало б, що зло перемогло Бога. Але Бог – Переможець пекла і смерті. А значить, зрештою любов має поглинути все.

Це сподівання Ісаака – не дешевий оптимізм, а вистраждана віра людини, яка бачила безодні страждання і отримала одкровення про те, що Бог глибший за будь-яку безодню.

У майбутньому віці, навчає старець, все буде пронизане Богом, як залізо пронизується вогнем. Бог не заспокоїться, поки хоча б одна вівця буде блукати у темряві. Божественне милосердя – це «потік, який не можна зупинити», і зрештою цей потік заповнить усі безодні, перетворюючи все буття на безмежну пісню радості та «здивування».

Цей теологумен (богословська думка) Мар Ісхака, звичайно ж, викличе масу заперечень, у тому числі й канонічних. Особливо з боку тих християн, які не стільки чекають воскресіння мертвих, скільки вічних і нескінченних пекельних мук грішників. Про це ми окремо поговоримо. А зараз продовжимо бесіду про прекрасний духовний світ Мар Ісхака.

Хрест як дзеркало

Преподобний рішуче відкидає вчення про викуплення як юридичну угоду – «викуп за гріхи». Хрест – це найвище одкровення Того, Хто є Бог. Бог зійшов на Хрест не для того, щоб умилостивити Небесного Отця й задовольнити Його жагу справедливості, а щоб показати людині: «Я люблю тебе навіть тоді, коли ти Мене вбиваєш».

Хрест – це дзеркало, в якому людство має побачити свою темряву і – водночас – осліплююче світло Божественного прощення.

Це точка, де людське зло поглинається Божественною безмежністю. Хрест – це ключ, який відчинив людям небесні врата. Бог дав нам ліки – Богочоловіче Тіло і Кров Свого Сина, причащаючись яких ми здобуваємо спасіння.

Рівність любові

Із цієї богословської глибини народжується унікальна етика. Якщо Бог любить усіх – і праведників, і демонів, – то й людина не може мати поділу в серці. Ісаак закликає до «рівності любові». Він навчає, що ми маємо дивитися на вбивцю і на святого з однаковим співчуттям, бо обидва – діти одного Отця, просто один із них смертельно хворий.

Ісаак стверджує, що свята людина не може не плакати за тими, хто чинить зло. Більше того, він закликає молитися навіть за демонів. Це логіка любові, доведена до межі. Якщо Бог є любов, то Він не може перестати любити навіть тих, хто Його відкинув. Бог любить кожну мурашку, кожну частинку пороху з тією ж інтенсивністю, з якою кожна Особа Святої Трійці любить Іншу.

Відстань між людиною і Богом – це не кілометри простору, а товщина нашого его. Щойно серце очищується через сльози й мовчання, воно раптом виявляє, що всередині нього – Небо.

Богослов’я Мар Ісаака закликає християн не боятися бути богами з благодаті. Любити всіх і кожного так, як нас любить Бог, Який усе нам дає і ніколи нічого не вимагає навзаєм. І що найоптимістичніше – преподобний Ісаак Сирін усім своїм ученням говорить нам: «Не бійся. Твій Бог набагато кращий, ніж ти можеш собі уявити. Його милосердя ширше навіть за найсміливіші твої уявлення».