Жить дальше в ритме ежедневного покаяния и не отчаиваться!
Покаяние.
Мы этого уже не помним, но когда-то Господь каждому из нас дал практически абсолютно чистую душу.
Мы её не сохранили. Да и как её можно было бы сохранить, ума не приложу?
Потом, особенно это касается тех, кто принял крещение в зрелом возрасте, Господь очистил душу огнём благодати Святого Духа в крестильной купели. Мы и этого дара не сохранили. Ведь не очень понятно, как живя в мире, можно оставаться вне греха? Чего не хочу, то делаю, а что хочу, того не делаю...
Вследствие наших греховных наклонностей, мы каемся и даже исповедуемся, но результат оставляет желать лучшего. Душа продолжает находить грязные лужи. И увы, это далеко не целебные грязевые ванны. Это, скорее, серные топи.
Что же делать? Жить дальше в ритме ежедневного покаяния и не отчаиваться! Господь понимает все наши немощи. И просящего Его о помиловании, Он не отправит на муки вечные. Верю в это!
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.