Навіщо влада і ПЦУ «відкривають» Києво-Печерську лавру?

Думенко вважає, що відкриття Ближніх печер – крок до перемоги над РФ. Фото: СПЖ

17 лютого 2026 р. у Києво-Печерській лаврі співробітники національного заповідника зрізали замки на двох храмах Нижньої лаври: Хрестовоздвиженському та Всіх преподобних Печерських (Теплий храм). Монахи УПЦ тепер не можуть здійснювати там богослужіння. У планах чиновників Мінкульту – взагалі заблокувати братії доступ до всіх храмів Лаври. А в перспективі передати все у користування ПЦУ.

2 лютого 2026 р. Мінкульт уже передав ПЦУ два корпуси Нижньої лаври. Це 70-й корпус, де раніше була резиденція Митрополита Онуфрія, та 49-й, де розміщувалася канцелярія Київської Митрополії УПЦ.

І це тоді, коли чисельність монашої братії УПЦ у Лаврі становить близько 150 осіб. А структура, яка називає себе громадою Києво-Печерського монастиря ПЦУ, налічує всього 6 осіб, та й ті оформлені як співробітники світського заповідника і отримують там зарплату. Навіщо їм храми та корпуси Лаври?

А ось навіщо. «Метою передачі корпусів Нижньої лаври є створення належних умов для повноцінного здійснення релігійних та монастирських практик громади ПЦУ та продовження процесу юридичного закріплення її служіння у Києво-Печерській лаврі», – йдеться у документі Мінкульту. Така ось «монаша громада» із 6 співробітників заповідника. Як кажуть, було б смішно, якби не було так сумно.

Печери «відкриваємо»

24 лютого міністр культури Бережна, голова заповідника Остапенко та голова Інституту нацпам'яті Алферов очолили «відкриття» Ближніх печер для віруючих. Лапки тут з двох причин.

По-перше, так і залишилося загадкою, чому Мінкульт закрив печери (і взагалі всю територію Нижньої лаври) у серпні 2023 року. Виходить, доступ до святинь влада спочатку блокує, а потім блокаду знімає, подаючи це як велике досягнення. По-друге, по-справжньому відкритими печери були тоді, коли Лавру на закаті радянської епохи передали УПЦ. А те, що збираються зробити зараз Мінкульт та ПЦУ, – це якась пародія. Якщо раніше до печер можна було увійти всім і в будь-який час (до 17:00), то зараз це відбуватиметься «у контрольованому режимі».

Потрапити до Ближніх печер (Дальні, як і раніше, закриті) можна буде з середи по неділю тільки за попереднім записом і у складі груп з 9:00 до 11:00. В одній групі може бути не більше 10 осіб, і на паломництво виділяється 30 хвилин за так званим туристичним маршрутом. Тобто до Ближніх печер можуть потрапити максимум 40 осіб на день, на тиждень – 200. В інший час дня з 12:00 до 16:00 планується проведення платних екскурсій.

Анонсуючи «відкриття» печер, віце-прем'єр-міністр, міністр культури Тетяна Бережна заявила: «Відкриття Ближніх печер – це продовження співпраці Міністерства культури України, заповідника та ПЦУ. Ми відроджуємо маршрут у печерах так, як це було за Петра Могили та Івана Мазепи, повертаючи традицію українського паломництва».

Зрозуміло, що чиновникам потрібно говорити красиві слова там, де вони суперечать логіці, історії та здоровому глузду. Але не можна не звернути увагу, що буквально все в цій заяві – суцільний абсурд.

По-перше, до того як влада вигнала з Лаври монашу громаду УПЦ, печери були відкритими без жодної співпраці заповідника та ПЦУ. Поклонитися мощам преподобних їхали люди з усього світу. А тепер Мінкульт ставить собі в заслугу, що він «відкрив» печери на пару годин, та й то не щодня. По-друге, Петро Могила та Іван Мазепа – це XVII століття і трохи XVIII-го. Щоб «відродити» печери в такому вигляді, якими вони були в той час, Мінкульт повинен:

· засипати вхід до Ближніх печер з Хрестовоздвиженського храму;

· прибрати чавунні плити підлоги;

· розібрати цегляну кладку, якою зміцнені склепіння печер;

· відкрити доступ до всіх тих ділянок печер, куди доступ сьогодні закритий через загрозу обвалів.

Нинішній свій вигляд Ближні печери набули вже в період, який зараз в Україні прийнято називати «духовною окупацією».

Ну і по-третє, паломництво до Києво-Печерської Лаври ніколи не було «українською традицією». Це традиція загальнохристиянська. До Лаври йшли паломники з тогочасної Росії, Речі Посполитої, Греції, та й з усієї Європи.

Замінили і таблички над раками преподобних: замість церковнослов'янської – сучасна українська, замість старого стилю – новий, який православні християни епохи Петра Могили вважали зрадою віри. Таке ось «відродження» за зразком XVII століття, за якого сам Могила не впізнав би жодного слова.

Однак очільник ПЦУ Сергій (Епіфаній) Думенко назвав весь цей абсурд значущою перемогою на шляху до головної української перемоги над Росією. «Такі маленькі перемоги і складають нашу велику українську перемогу, адже вона складається з малих перемог, які куються не тільки на передовій, але й в тилу. Тому кожен невеликий крок робить нас сильнішими», – заявив він.

У чому перемога? У тому, що раніше печери були доступні всім, а тепер тільки за записом? Що раніше можна було поклонитися святим майже цілий день, а тепер тільки дві години з середи по неділю? Перемога в тому, що держава влаштувала справжні гоніння на Церкву Христову?

Ще один абсурд, що пролунав з вуст представників влади на церемонії «відкриття» Ближніх печер. Голова Інституту національної пам'яті Олександр Алферов назвав Києво-Печерську лавру спільною святинею для католиків, протестантів та православних. Але його тезу тут же фактично спростувала міністр культури Бережна, яка за релігійною належністю є католичкою православного обряду. Вона заявила, що в Лаврі перебуває вперше в житті. Що це за святиня, що це за «сакральний центр», якщо грекокатоличка Бережна його ігнорує? А заявляти, що для протестантів мощі є святинею, – це приклад релігійної безграмотності.

Яка церква повертається до Лаври?

Але найсуперечливішу заяву зробив бідний Сергій Думенко. Бідний, тому що навіть не може зрозуміти абсурдність своїх слів. 24 лютого 2026 р. під час свого виступу в Хрестовоздвиженському храмі Лаври він заявив, що передача лаврських храмів у користування ПЦУ свідчить про «звільнення Лаври від раніше накинутого на неї ярма "руського мира"» і тут же порівняв це з «поверненням Церкви до своєї святині в 1988 році, під час святкування тисячоліття Хрещення Русі-України». Звучить добре, якби не одне «але». У 1988 р. до Лаври повернулася Руська Церква в особі свого Українського Екзархату. Тобто той самий «руський мир», від ярма якого «звільняє» сьогодні Думенко Києво-Печерську лавру.

Але ця невідповідність зі здоровим глуздом главу ПЦУ зовсім не бентежить. «Поступово і терпляче, але впевнено ми рухаємося до повноцінного відновлення цього священного місця саме як духовної осередку православної української Церкви», – повідомляє Думенко.

Відновили Лавру віряни та монаша громада УПЦ, причому і в матеріальному плані, і в духовному. УПЦ відреставрувала з руїн храми та корпуси Лаври. Структура Думенка не доклала до відновлення святинь найменшого зусилля, не витратила жодної копійки. За УПЦ в Лаврі здійснювалися багатолюдні богослужіння. А коли з'явилася ПЦУ, в лаврських храмах людей, які моляться, практично немає. Зате влаштовуються концерти, пісні, танці та кулінарні шоу. Те, що 150 монахів УПЦ з Лаври виганяють, – це відновлення святині? Те, що на їхнє місце заселили 6 співробітників заповідника, які називають себе монахами ПЦУ, – це відновлення?

Навіщо потрібен спектакль із Мінкультом, ПЦУ та «відкриттям» печер?

Про це фактично проговорився очільник лаврського заповідника Максим Остапенко. В інтерв’ю «Главкому» він висловив надію на перехід монахів УПЦ у підпорядкування Сергію Думенку та його ставленику в Лаврі – Авраамію Лотишу:

«Готується договір із Православною церквою України про перебування тут на постійній основі представників ПЦУ. До цього вони вже фактично перебували тут, але це не було закріплено юридично. Були лише тимчасові договори. Сподіваюся, що це дозволить нам, як заповіднику, ефективніше взаємодіяти з громадою монастиря Православної церкви України на чолі з владикою Авраамієм. Вірю, що всі монахи, які є в УПЦ МП і розуміють свою відповідальність перед народом, здійснюватимуть свою місію у владики Авраамія».

Інакше кажучи, нинішня українська влада разом із ПЦУ прагне створити в Лаврі привабливу картину – печери нібито відкриті, люди нібито приходять, богослужіння в храмах нібито звершуються. Лавра нібито живе. Це зручно і для зовнішнього адресата – мовляв, подивіться, як у нас у ПЦУ все добре. І як сигнал монахам УПЦ: навіщо вам тулитися в храмі Агапіта Печерського за стінами Лаври? Переходьте до нас – у нас усе як у «старі добрі часи».

Висновки

Уся ця історія – не про «відродження маршрутів» і не про «традицію паломництва», а про створення красивої вітрини. З одного боку, у реальних монахів забирають храми й корпуси, фактично витісняючи справжнє монаше життя з Лаври. З іншого – пафосно оголошують про «відкриття» печер на кілька годин на день у режимі дозованого допуску. Це не відродження обителі. Це перетворення святині на пропускний пункт і туристичний продукт.

Читайте також