Небесний політ отця Руфа: історія льотчика, який став лаврським насельником

Лаврський монах Руф. Фото: СПЖ

Він не став ні знаменитим художником, ні відомим авіатором, маючи всі дані для цього, і давши чернечі обіти, не прийняв сан священства. Він увійшов у новітню історію Української Православної Церкви як мужній ветеран-орденоносець, льотчик-винищувач Другої світової війни, сповідник віри Христової, молитовник і подвижник Києво-Печерської лаври другої половини ХХ і початку ХХI століть чернець отець Руф.

«Добренький монашок». Знайомство

Через його надзвичайну привітність, майже дитячу довірливість і маленький зріст його і монахом назвати язик не повертався. «Добренький монашок» – так охрестили ми з дружиною цього рухливого старенького.

Познайомилися ми з ним у Покровському монастирі Києва за рік до відкриття Києво-Печерської лаври в 1988 році, де він товкся між віруючими людьми біля свічної лавки і приставав до людей, переважно до молоді, з одним-єдиним питанням: «Ви вінчані?» І якщо отримував ствердну відповідь, відходив задоволеним, а якщо ні, то наполегливо пояснював, що вінчання з'єднує людей на Небі і Господь дає сили нести сімейний хрест життєвих випробувань, а інакше життя без вінчання – «це блуд і язичництво».

Ми самі в ту далеку пору вже не менш далекої молодості робили перші кроки в Церкві і з цікавістю оглядали переповнений Миколаївський собор Покровського монастиря. В той недільний день ми прийшли в Покровський до нещодавно знайденого і служившого там духівника о. Федора Шеремети (+1.05.2011), якраз домовитися про вінчання і хрещення нашого дворічного сина. Вінчатися хотіли таємно, оскільки працювали в радянських ЗМІ і за відвідування монастиря, та ще з вінчанням, могли дорого поплатитися.

Там і зустріли ченця в старенькій рясі і полинялому світлому плащі з потертим фетровим капелюхом у руці. Це і був отець Руф – колись насельник Києво-Печерської лаври, закритої Хрущовим у 1961 році. Ми познайомилися, подружилися і підтримували стосунки аж до його смерті в 2009 році, більше 30 років…

Перерваний політ і обірвана кар'єра

Коли почалася війна, майбутній чорноризець разом з двома братами добровольцем пішов на фронт і воював на Кавказі, захищаючи на винищувачі ЯК-1 каспійську нафту від нальотів фашистів.

Командир полку, який знав його як безстрашного талановитого льотчика і надійного бойового товариша, пропонував орденоносцю молодшому лейтенантові Василю Резвих (мирське ім'я о. Руфа) після війни вступати у вище льотне училище і присвятити своє життя військовій авіації. Потрібно було вступати в партію, але як? Адже він вірив у Бога.

І Василь відмовився: «Перервав я тоді свій небесний політ…».

Наступна катастрофа чекала його в художній академії ім. І. Є. Рєпіна, куди він поступив на навчання. Уродженець мальовничого воронезького села, закоханий у природу і світ Божий, Василь з дитинства відчував потяг до малювання. Досвідчені викладачі пророкували йому велике майбутнє талановитого живописця. Але він змушений був залишити навчання і попрощатися з мрією стати професійним художником: хтось із «друзів» доніс у ректорат, що Василь Резвих відвідує храм і читає на кліросі.

Він переїхав до Харкова, працював лаборантом і регулярно відвідував храм Божий. Одна прозорлива матушка порадила йому їхати до Києва, у відкриту під час війни Києво-Печерську лавру: «Ти там потрібен, хоча і Голгофа тебе чекає. Але Господь все управить…».

Сфабриковане діло і закриття Лаври

Невдовзі він став послушником у Києво-Печерській лаврі, а потім і ченцем Руфом, нареченим на честь преподобного печерського затворника Руфа, що спочиває мощами у Дальніх печерах. Улюбленим послухом стала реставрація ікон, написання нових і виготовлення різьблених іконостасів для численних відкритих храмів України.

Отець Руф був суворим аскетом. Маючи фронтовий досвід, він розумів, що тепер він є воїном Христовим і має боротися з ворогом роду людського, «будучи слухняним навіть до смерті, і смерті хресної» (Флп. 2, 8).

Настав час гонінь. Храми, монастирі, духовні школи закривали, віруючих переслідували. Угодливий партійним властям майбутній розкольник митрополит Філарет (Денисенко) змусив печерську братію здати майно заповідникові, а самим забиратися подалі. Напередодні закриття обителі в газеті мав з'явитися фейлетон про те, як «лаврські попи» їздять на чорних «Волгах», для чого з центральної газети «Правда України» прислали фотокореспондента зняти намісника Лаври, що виходить із службового авто.

Цій авантюрі стали на перешкоді кілька ченців, серед яких був і отець Руф. Він відібрав фотоапарат у кореспондента, вийняв плівку і засвітив її. А за кутом уже чатував «воронок» КДБ: спритні чекісти наділи на ченців наручники.

Коли закрили Лавру, на Куренівці прорвало дамбу і потоки брудної пульпи обрушилися на Поділ, накриваючи житлові будинки, транспорт і тисячі людей. Це сталося в березні 1961 року. В березні 2022 року Лавру так само було закрито владою…

Лист матері до Верховної Ради СРСР

А далі було так. Народний суд 2-ї дільниці Печерського району м. Києва у складі судді Ткаченка і прокурора Яковлєва засудив (дослівно), «враховуючи характер скоєних з особливою зухвалістю злочинів, керуючись ст. 96 і 97 УГК УРСР, Резвих Василя Філімоновича, на підставі ст. 70 ч. II КК УРСР, піддати позбавленню волі у ВТК без правопозбавлення строком на п'ять років».

Коли отця Руфа ув'язнили, його мати звернулася до Верховної Ради СРСР з клопотанням. Не можна без співчуття і скорботи читати збережені у о. Руфа ці просочені материнськими сльозами рядки:

«Як мати, прошу про помилування мого сина Резвих Василя Філімоновича 1922 р. н. Сім років, з 1941 по 1947, Василь перебував у лавах Радянської армії, будучи молодшим лейтенантом, льотчиком-винищувачем; протягом Вітчизняної війни брав активну участь у бойових операціях. Має урядові ордени і медалі. Мені 68 років. Після смерті чоловіка, з 1934 року виростила і виховала п'ятеро дітей, троє синів добровільно пішли на фронт. Переконливо прошу звернути увагу на моє материнське прохання і помилувати мого сина. Він не злочинець, і про це я, його мати, можу з чистою совістю заявити. Він завжди був лагідним, слухняним і добрим, будучи моїм утішенням. Я інвалід 2-ї групи, і це горе зовсім підкосило мене. Осушіть мої сльози, поверніть мого сина, щоб він був моєю опорою в старості. Дуже сподіваюся на вашу чуйність до материнського прохання».

Безбожна Верховна Рада СРСР не прислухалася. Чернець Руф «від дзвінка до дзвінка» провів у таборі п'ять років.

Лише Господь відає про наступні 18 років, проведених отцем Руфом після звільнення з ув'язнення в підвальній кімнаті громадського туалету поряд з Лаврою, де він працював і спав у коморі, оскільки свого житла не мав. До Лаври він щодня приходив на молитву. І лише в 1980-х, після клопотань духовних чад о. Руфа про надання йому, як фронтовику-орденоносцю, житлової площі, йому була виділена однокімнатна квартирка на Оболоні.

Спочив чернець Руф після повернення в рідну обитель, 26 березня 2009 року і похований на старовинному чернечому кладовищі на території Дальніх печер Києво-Печерської лаври за храмом Різдва Богородиці в куточку біля цегляної стіни обителі, звідки відкривається дивовижний вид на Дніпро і безкрайній світ Божий, який так любив, захищав і за який молився льотчик-винищувач, художник і чернець-сповідник отець Руф. Вічна йому пам'ять.

Читайте також