Патологія фараона: як серце втрачає чутливість

Агонія фараона і спокій Мойсея. Фото: СПЖ

Ми знаємо цей стан. Мабуть, кожен хоча б раз його відчував. Людина зробила щось підле, пішла на угоду з совістю – і всередині себе дуже ясно це розуміє. Їй страшно і незатишно. Але визнати помилку вголос – означає зруйнувати весь той комфортний світ, яким вона жила. Доведеться відмовитися від самовиправдань, перестати звинувачувати інших, зруйнувати зручні відмовки.

І тому вона тисне на газ. Гальмувати не можна – доведеться побачити глуху стіну, в яку ти на величезній швидкості летиш.

Людина починає нагромаджувати одну брехню на іншу. А потім відбувається найстрашніше: вона починає щиро вірити у власну брехню.

І це вже не банальне боягузтво. Це поступове, майже непомітне омертвіння совісті.

Саме про цей механізм розповідає біблійна Книга Вихід. Давня історія про єгипетського фараона, про визволення рабів, переповнена чудесами і карами, – точне уособлення нашої людської біди.

Як кам'яніє душа

У біблійному оригіналі стан правителя Єгипту описується двома точними словами.

Перше означає «стати жорстким, втратити еластичність». Жива тканина реагує на біль, вона здригається, скорочується. Омертвіла тканина цього не робить. Вона дерев'яніє, покриваючись товстим панциром. Друге слово означає «стати важким». Як величезна свинцева гиря, яка невблаганно тягне на дно і робить людину глухою до будь-яких слів.

Спочатку ти просто втрачаєш чутливість. Тобі перестає бути боляче за інших. А потім ти вже фізично не можеш зрушити назустріч правді, бо став занадто важким.

Подивимося, як це було в Єгипті. Ніл перетворюється на кров, землю заповнюють жаби, потім мошкара, починається масова загибель худоби, люди покриваються виразками. Після кожного нового удару фараон впадає в паніку. Він кличе Мойсея, дає слабину і обіцяє відпустити ізраїльтян. «Тільки помоліться вашому Богу, щоб це припинилося», – просить він.

Але щойно біль відступає, щойно вода знову стає чистою, правитель повертається до попереднього стану. Він дивиться у вікно свого палацу і думає: криза минула, я знову все контролюю, можна нічого не змінювати. Він знову закручує гайки.

Радники розуміють першими

Так повторюється раз за разом. І придворні починають розуміти, що наближається катастрофа.

До восьмої кари – коли на країну нападає сарана і з'їдає останні залишки зелені – еліта не витримує. Радники відкрито вимагають від свого повелителя здатися. Вони говорять йому в обличчя: «Довго чи ця людина буде сіткою для нас? Відпусти їх... Хіба ти ще не бачиш, що Єгипет гине?» (Вих. 10:7).

Ці люди навряд чи повірили в Бога Ізраїля. Вони прагматики. Вони бачать, що економіка знищена, країна летить у прірву, а впертість правителя коштує занадто дорого. Вони зрозуміли все раніше за нього.

Але фараон не чує. Не тому що він дурний чи божевільний. Його серце втратило еластичність. Воно стало кам'яним і більше не реагує на очевидні факти. Збереження власної влади і гордині стає для нього важливішим, ніж виживання цілої країни.

Коли Бог відходить убік

І тут біблійний текст змінюється. Під час перших кар повторюється одна і та ж думка: «Фараон ожорстив серце своє». Він робить це сам, добровільно. Переконує себе, що всі ці катастрофи – випадковість, природні аномалії або спритні фокуси Мойсея. Це його особистий усвідомлений вибір – не вірити своїм очам.

Але потім формула звучить інакше: «І Господь ожорстив серце фараона».

Чи означає це, що Бог спеціально зробив людину злою, щоб потім ефектно її покарати? Ні. Святитель Григорій Ніський наводив дуже простий і зрозумілий приклад. Сонце однаково світить на віск і на глину. Але віск під його променями тане, а глина кам'яніє. Різниця не в температурі сонця, а в самому матеріалі.

Людина черствіє не тому, що Бог вливає в неї злобу, а тому що сама вперто йде в темряву.

Що відбувається з єгипетським царем? Бог не додає йому зла. Він залишає людину наодинці з тим, що та вибрала. Перестає її утримувати.

Фараон раз за разом вибирав свою власну волю. І Творець перестав насильно пропонувати йому іншу. Найвище покарання – це коли Бог відходить убік і каже: «Добре. Нехай буде так, як ти хочеш. Роби». І людина на величезній швидкості летить у прірву, думаючи, що вона перемагає.

Точка неповернення

Є в цій історії ще одна вражаюча деталь. Перед найстрашнішою, десятою карою Мойсей приходить у палац в останній раз. Правитель у приступі люті проганяє його, забороняє пророку з'являтися, погрожуючи негайною смертю.

Мойсей стоїть перед ним і спокійно погоджується: «Ти вірно сказав; я більше не побачу обличчя твого» (Вих. 10:29).

Розрив стає остаточним. Зверніть увагу: не Бог відмовляється говорити. Не пророк грюкає дверима. Влада сама обриває останній зв'язок з реальністю.

Хвороба доходить до межі. Коли людина перестає чути правду, вона перестає чути і людей. Вона виганяє всіх, хто говорить їй неприємні речі, і залишається сама на сам з реальністю, яку сама ж придумала. А вигадана реальність завжди вбиває свого творця.

Чого чекати нам?

Сьогодні, коли на наші храми, священників і громади тиснуть з усіх боків, нам не відведена роль Мойсея. У нас немає його пророчого жезла, ми не можемо перетворювати воду на кров чи розсувати море.

Але ми можемо розуміти, як це влаштовано. Ізраїльтяни в Єгипті не піднімали збройних повстань. Вони не будували барикад і не писали гнівних маніфестів. Їхня справжня сила була в лякаючому, абсолютно незрозумілому для влади спокої.

Вони просто чекали, поки омертвіла, що втратила чутливість державна машина не зламає сама себе, намагаючись переїхати Божий задум.

Чи вистачить нам терпіння зупинитися і не метатися? Чи вистачить нам сил не заразитися відповідною ненавистю? Чи зможемо ми, подібно до Мойсея, стояти без гніву і крику, з тверезим розумінням того, що Творець ні на секунду не випускав історію з рук?

Єгипетський уряд і армія загинули в темних водах Червоного моря. Вони загинули не від рук ізраїльтян, а за особливим Промислом Божим, що підтвердив остаточний крах влади гонителів.

Читайте також