Смерть Філарета як сигнал до знищення Епіфанієм Київського патріархату

Думенко та Зоря вважають, що перемогли УПЦ КП. Фото: СПЖ

Відразу після смерті Філарета в ПЦУ розпочалися «бойові дії» проти його Київського патріархату. У найкоротші терміни Думенко взяв під контроль Володимирський собор і будівлю патріархії УПЦ КП у Києві на Пушкінській (нині – Чикаленка). Такий сценарій передбачався, але мало хто очікував, що він буде реалізований настільки блискавично. Незважаючи на те, що з 2019 року Філарет неодноразово заявляв про вихід зі складу ПЦУ та про відсутність будь-яких зв’язків із цією організацією, люди Думенка, завдяки контактам із родичами Денисенка, отримали доступ до його тіла одразу після смерті. Пафосні похорони «почесного патріарха» стали початком інформаційної кампанії проти соратників Філарета по УПЦ КП, які на той момент вже обрали нового «патріарха» – Никодима.

Втративши головний духовний центр – Володимирський собор, – Київський патріархат отримав серйозний удар, проте ця організація, як і раніше, існує, нехай і без державної реєстрації. Тому в ПЦУ розпочали комплексну атаку на УПЦ КП, прагнучи знищити її одним потужним штурмом.

По-перше, Думенко провів Синод, який оголосив про контроль над Володимирським собором і резиденцією на Пушкінській, а також засудив «антиканонічну діяльність групи осіб, які безпідставно і самовільно присвоюють собі назву УПЦ КП».

По-друге, на сайті ПЦУ опублікували заяву «Події в українському православ’ї після упокоєння Святішого Патріарха Філарета: факти та оцінки».

По-третє, речник ПЦУ Євстратій Зоря провів на майданчику Ukrinform Press Center прес-конференцію з аналогічною назвою.

Пропонуємо короткий аналіз основних тез ПЦУ.

Захоплення бренду

У ПЦУ заявили, що УПЦ КП та УАПЦ – це додаткові офіційні назви її структури.

Чи так це? Ні. У Томосі ПЦУ іменується «Святіша церква України», а її глава – не патріарх (як має бути при патріархаті), а «митрополит Київський і всієї України». У державному реєстрі ПЦУ зареєстрована як «Київська митрополія УПЦ (ПЦУ)».

Єдиною підставою для претензії ПЦУ на бренд «УПЦ КП» є п. 5 Статуту ПЦУ, де дійсно сказано, що ПЦУ «залишає за собою право використовувати» найменування УПЦ КП та УАПЦ. Однак це пов’язувалося з тим, що УПЦ КП припинила існування. Але Філарет у 2019 році заявив, що УПЦ КП зовсім не ліквідована, і всі наступні роки аж до самої смерті займався її відновленням.

Навіщо ж зараз ПЦУ знадобився бренд Київського патріархату? Причина одна – знищення конкурента.

Захоплення майна

В оточенні Думенка запевняють, що Володимирський собор і резиденція на Пушкінській завжди належали ПЦУ, а Філарет ними користувався, тому що йому надали на це «довічне право» як «архієрею ПЦУ на спокої». Отже, після його смерті все це повернулося до ПЦУ.

Але документи та слова самого Філарета малюють зовсім іншу картину. Між ним і керівництвом ПЦУ точилася запекла боротьба за київські парафії, Володимирський собор та інше майно. 20 червня 2019 року Філарет скликав «Помісний Собор Київського патріархату», на якому заявив: «Ми як Українська Православна Церква Київського патріархату продовжуємо існувати і виходимо зі складу ПЦУ. Від цієї так званої ПЦУ ми дистанціюємося – це не наша Церква».

У відповідь Синод ПЦУ 24 червня 2019 року підпорядкував Думенку всі київські парафії та монастирі, які до 15 грудня 2018 року входили до складу УПЦ КП. Філарет назвав це рішення рейдерською атакою і заявив: «Зараз планується захоплення Володимирського собору». У вересні 2019 року Філарет домігся того, що ОАСК призупинив ліквідацію Київського патріархату та наклав заборону на дії з його майном.

18 грудня 2019 року Філарет опублікував «Відповідь патріарха Філарета на слова і вчинки митрополита Епіфанія», в якій звинуватив главу ПЦУ в тому, що той домігся зняття Київської патріархії з державної реєстрації, закриття банківських рахунків УПЦ КП, відмови комунальних служб укладати договори на постачання електроенергії, води і тепла. Там же Філарет уїдливо зауважував, що Епифаній «хвалиться тим, що він дозволив патріарху дожити в приміщенні», яке той сам побудував. А в інтерв’ю від 31 січня 2023 року Філарет прямо заявив, що Епифаній і Порошенко хотіли «ліквідувати Київський патріархат і захопити його майно».

Тож ніяких мирних «довічних закріплень» Володимирського собору та резиденції за Філаретом не було – була жорстка боротьба з рейдерством, судами та комунальною блокадою.

Захоплення «єдності»

Сьогодні в ПЦУ намагаються представити ситуацію так, ніби Філарет завжди прагнув єдності з ПЦУ, а тому саме існування УПЦ КП суперечить його волі.

Можна по-різному ставитися до Філарета, але це явне спотворення його позиції. Так, він завжди декларував прагнення до єдності всіх православних в Україні – але єдності на базі УПЦ КП і з собою на чолі. ПЦУ ж він звинувачував у тому, що вона цю єдність руйнує. Тепер Зоря і ПЦУ стверджують, ніби Філарет хотів єдності саме в рамках ПЦУ. На прес-конференції Зоря подав це так: «Патріарх постійно підкреслював, що в Україні необхідна церковна єдність, і власним прикладом демонстрував, що він бажає, щоб православні українці перебували один з одним у мирі та любові. Якби Патріарх Філарет мав іншу думку та інше бачення, за ці 7 років у нього були всі можливості у своїх документах це засвідчити та виявити».

Звернемося до цих документів і подивимося, чого насправді бажав Філарет. У ПЦУ люблять вказувати на зустріч Філарета і Думенка в листопаді 2025 року – спочатку в резиденції Філарета, а потім у Златоверхо-Михайлівському монастирі. Але, по-перше, у повідомленнях про цю зустріч немає жодних натяків на те, що Філарет відмовився від негативного ставлення до ПЦУ або зробив кроки до примирення.

А по-друге, перетворювати один пізній епізод на доказ того, що Філарет нібито повернувся до підтримки ПЦУ, – означає перекреслювати весь масив його власних заяв. Ось лише кілька прикладів.

25 червня 2019 року, після виходу з ПЦУ та відновлення УПЦ КП, Філарет заявив: «У нас був собор 20 червня, і ми там заявили, що не належимо до цієї так званої ПЦУ. Їхні постанови та покарання нас не стосуються. ‹…› Від цієї так званої ПЦУ ми відмежовуємося, це не наша церква».

Заява Філарета 28 вересня 2019 року: «Ми й отримали Томос про автокефалію Української Православної Церкви, але не такий Томос, якого ми чекали. ‹…› Виявилося, що ми вийшли з однієї залежності – московської, а потрапили в другу залежність – від Константинополя».

Офіційне «Звернення до представників засобів масової інформації» від 22 вересня 2021 року: «Святіший Філарет не є ніяким "почесним патріархом Православної Церкви України". ‹…› Це відвертий фейк і неправда, покликані приховати зраду та справжнє аморальне ставлення митрополита Епіфанія до свого духовного отця Патріарха Філарета. ‹…› Патріарх Філарет не входить до складу єпископату Православної Церкви України, а є Главою окремої конфесії – Української Православної Церкви Київського Патріархату (головний храм УПЦ КП – Володимирський патріарший кафедральний собор у Києві). Київський Патріархат – повністю автокефальна Православна Церква, незалежна ні від Москви, ні від Константинополя, з реальним, а не почесним Патріархом на чолі».

У тому ж зверненні Філарет заперечував, що Думенко є главою ПЦУ: «Попутно інформую, що митрополит Епифаній (Думенко) не є Предстоятелем Православної Церкви України, адже не обирався на Помісному соборі Православної Церкви України, як того вимагає православна традиція…» І формально Філарет має рацію: захід, який прийнято називати Об’єднавчим собором 15 грудня 2018 року, виходячи з рішень Константинопольського Патріархату, був собором Київської митрополії у складі цього патріархату.

«Викриття» заповіту Філарета

Зараз у ПЦУ прийнято говорити, що Філарет мало не заповідав своїм послідовникам після його смерті приєднатися до ПЦУ.

Але всім відомо, що у своєму заповіті Філарет говорив прямо протилежне. Він фактично забороняв архієреям ПЦУ брати участь у власному відспівуванні: «Заповідаю, щоб чин відспівування та поховання були звершені у Володимирському кафедральному патріаршому соборі Києва духовенством та ієрархами УПЦ КП, а не ПЦУ».

Зоря на прес-конференції заявив, що заповіт «не є волею Патріарха», що його написали інші люди, і це «папірець, який не породжує жодних наслідків». Жодних доказів, крім власного враження, Зоря не навів.

Справа навіть не в «папірці», а в тому, що зміст заповіту повністю збігається з багаторічною публічною позицією самого Філарета. Протягом багатьох років він називав ПЦУ «так званою», говорив «це не наша церква», відкидав Томос як залежність від Константинополя, наполягав на продовженні існування УПЦ КП і офіційно заявляв, що не належить до єпископату ПЦУ. Про Думенка ж Філарет сказав: «Я не знав, що коїться в душі митрополита Епіфанія. ‹…› А тепер він проявив своє нутро, як той Максим Цинік» (відомий самозванець IV ст. – Ред.).

І ось тепер, абсолютно бездоказово, з Філарета роблять людину, яка нібито хотіла, щоб саме ПЦУ привласнила собі його духовну спадщину.

Заперечення «хіротоній» УПЦ КП

І в заяві Синоду ПЦУ, і на прес-конференції Зорі пролунала теза про те, що рукопокладення в нинішній УПЦ КП неканонічні.

Після відходу в розкол у 1992 році, позбавлення сану та відлучення від Церкви – що визнали всі без винятку Помісні Церкви – Філарет здійснив масу «хіротоній», зокрема Епіфанія Думенка та Євстратія Зорі. Причому, їх у ПЦУ ніхто не ставить під сумнів. Однак коли «легалізований» Філарет пішов із нової структури і став здійснювати такі ж за ступенем «благодатності» хіротонії в Київському патріархаті, у ПЦУ визнавати їх чомусь відмовилися.

На прес-конференції 1 квітня 2026 року Зоря заявив, що «з самого початку, з 2019 року, ПЦУ не визнавала, не визнає і не буде визнавати будь-яких проголошень кого-небудь ієрархами», якщо ті стали такими поза юрисдикцією ПЦУ.

Але, по-перше, ці «хіротонії» здійснив той самий Філарет. Якщо до легалізації Константинопольським Патріархатом його безблагодатний статус визнавали всі без винятку Помісні Церкви, то після 2019 року Філарета визнали лише чотири Помісні Церкви.

По-друге, після виходу з ПЦУ Філарет не був заборонений у служінні ні самою ПЦУ, ні Константинопольським патріархатом. На якій тоді підставі ПЦУ не визнає його «хіротоній» після 2019 року? А якщо вони недійсні, то хіротонії Думенка, Зорі та інших недійсні тим більше.

Питання юрисдикції

Крім цього, Зоря та керівництво ПЦУ розпоряджаються «канонічним» статусом людей, які не перебувають у їхній юрисдикції. У 2019-2020 роках кілька «архієреїв» ПЦУ, зокрема Іоасаф Шибаєв і Філарет Панку, повернулися до Денисенка в УПЦ КП. Як відреагувала ПЦУ? Заборонила священнослужіння? Позбавила сану? Ні – їх виключили зі складу «єпископату» ПЦУ. Цитата з документів Синоду:

«Преосвященний Іоасаф (Шибаєв) ‹…› був виключений з 24 червня 2019 р. зі складу єпископату» ПЦУ. Точно так само Філарет Панку «з 9 липня 2020 р. був виключений зі складу» ПЦУ. На якій же підставі їх потім віддавали під суд і позбавляли сану, якщо вони вже не належали до юрисдикції ПЦУ?

До того ж ані Шибаєв, ані Панку не є громадянами України і мешкають в інших країнах: Шибаєв – у РФ, Панку – у Молдові. А згідно з Томосом, юрисдикція ПЦУ поширюється лише на територію України. На цю невідповідність звернули увагу й на самій прес-конференції: один із журналістів запитав Зорю: «Як їх могли позбавити сану, якщо юрисдикція ПЦУ поширюється на територію України, а вони були представниками УПЦ КП в інших країнах?» Зоря незворушно відповів, що все міститься в офіційних документах і рішеннях ПЦУ.

У тому-то й річ, що навіть у цих рішеннях закладено абсурд. Цитата: «Хоча митрополит Іоасаф з 24 червня 2019 р. не належить до єпископату ПЦУ і постійно проживає та здійснює служіння в Російській Федерації, своєю діяльністю він беззаконно, грубо і систематично втручається в життя ПЦУ». Як він може втручатися в життя ПЦУ, перебуваючи в Росії? Згідно з Томосом, у ПЦУ не може бути парафій за кордоном, тим більше в РФ. Чи вони там все-таки є?

Хто не згоден – «агент Кремля»

Коли юридичні та церковні аргументи починають кульгати, в хід йде універсальна формула: «Це робота Кремля». Те, що «єпископат» УПЦ КП не захотів самоліквідуватися і влитися в ПЦУ, а обрав новим «патріархом» Никодима Кобзаря, за словами Зорі, є «розробленою і узгодженою російськими спецслужбами інформаційною спеціальною церковною операцією».

В офіційному релізі ПЦУ сказано, що Шибаєв і Москальов (ще один діяч УПЦ КП – Ред.), перебуваючи в Росії, «абсолютно очевидно перебувають під контролем російських спецслужб», а вся активність членів УПЦ КП дає «тверді підстави вважати» її спеціальною операцією російських спецслужб. Звернемо увагу на самі формулювання: «абсолютно очевидно», «дає підстави вважати» і так далі. Не факти, не докази, не рішення суду, не матеріали правоохоронних органів – оціночні судження. По суті, це ті самі звинувачення на адресу УПЦ, що вже набридли: якщо ти нам чимось не до вподоби, ти – агент Кремля. Причому «абсолютно очевидно».

Висновок

У підсумку і формулювання Синоду ПЦУ, і публікації на сайті, і прес-конференція Зорі виявилися медійною атакою на конкуруючу структуру з метою її повного знищення. У аудиторії має скластися враження, ніби Філарет наприкінці життя фактично повернувся до ПЦУ, всі спірні дії його оточення канонічно нікчемні, а будь-яка незгода продиктована Москвою.

Однак документи, заяви Денисенка і навіть матеріали самої ПЦУ показують іншу картину: за красивими словами про любов і єдність ховається звичайна боротьба за ім'я, майно, символи і владу. І в цій боротьбі керівництво ПЦУ використовує ту саму зброю, яку застосовувало проти самого Філарета – маніпуляції, напівправду, а в деяких випадках і відверту брехню.

Втім, весь цей набір і є головною спадщиною «почесного патріарха». Сьогодні одні його учні ведуть сутичку проти інших. Ведуть із застосуванням усього арсеналу, якому навчив їх пастир. І тут не так вже й важливо, хто виграє. Сам факт цієї «духовної війни» красномовніший за будь-які декларації: розкол, посіяний Філаретом у 1992 році, продовжує плодоносити – тільки тепер урожай збирають уже всередині його власної спадщини.

Читайте також