Свята Русь стає мусульманською?
Намаз перед соборною мечеттю Москви. Фото: відкриті джерела
Святкування Курбан-байраму в Москві. Сотні тисяч мусульман заповнили вулиці російської столиці. Аналогічна картина спостерігається в Санкт-Петербурзі та багатьох інших містах Росії. І це – лише чоловіки, у кожного з яких, як правило, є дружина і діти – нерідко троє і більше.
Ще кілька років тому подібне в столиці «русского мира» важко було уявити. Сьогодні це – реальність. В Україні такого поки немає, але надовго чи? Влада відкрито заявляє: через катастрофічне скорочення чисельності населення країні необхідні мільйони трудових мігрантів. Сьогодні називається цифра в 8,6 млн – і вона буде лише зростати. Однак приїхати сюди здатні лише вихідці з найбідніших країн, більшість з яких – мусульманські. А отже, сцени, подібні до московських, можуть стати буденністю і для України – причому досить скоро.
Поки православні знищують один одного, їхнє місце займають інші.
Читайте також
Удар по Лаврі: які будуть наслідки?
Ніхто не говорить, що удар по Лаврі, уділу Богородиці, – це позамежний рівень абсурду, коли війна, зруйнувавши вже сотні православних храмів, прийшла в саме серце нашого Православ'я.
Зеленський і удар по Лаврі: скорбота на експорт?
Якщо удар росіян по Успенському собору – це, за словом Зеленського, «варварство», то як назвати знищення владою України храмів УПЦ? Це хіба не варварство? Це «інше»?
Як Епіфаній став наступником «окупанта»
У системі координат ПЦУ владика Іоанн був живим втіленням тієї самої «духовної окупації» України та Києво-Печерської лаври, з якою вони сьогодні так героїчно борються.
Придворні конфесії України: совість чи ЛГБТ?
«Московських попів» стануть клеймити не лише за відмову переходити в ПЦУ, не лише за юліанський календар, але й за «гомофобію».
Патріарх Варфоломій вважає українців носіями «руського мира»?
Предстоятель Константинопольської Церкви прибув до Вільнюса, щоб представити новопризначеного екзарха Литви – єпископа Тамісського Панарета.
Урок для сучасної Церкви з глибини віків
У святителя Леонтія було відсутнє бажання бути «своїм» для місцевої влади та іновірців.