Правда, про яку не хочуть говорити!
І це правильно. Святині потрібно захищати. Але не лише дописами у Facebook чи гучними заявами. Про святині потрібно дбати серцем, молитвою, своєю присутністю та відповідальністю перед Богом.
Але давайте чесно подивимося правді в очі.
Вже чотири роки — з 2022-го до сьогодні, 2026 року, — ми мовчки спостерігаємо, як ця ж Святиня поступово занепадає. Ми бачили порожні храми, які були відібрані. Бачили, як святе місце втрачає своє духовне життя, як територія змінюється далеко не на краще.
Не вірите? Відірвіться, будь ласка, від дивана і переконайтеся в цьому особисто.
Невже хтось справді думає, що варіння борщу, танці, концерти чи політичні зібрання в головній Святині країни можуть пройти без духовних наслідків?
І тоді виникає болюче запитання: чому всі ці роки майже ніхто не говорив про необхідність захисту Святині? Чому не били на сполох? Чому не закликали суспільство звернути увагу на те, що відбувається? Чому мовчали?
Де були представники влади? Де були наші «великі патріоти», які так голосно говорили, але самі не приходять на богослужіння? Адже достатньо подивитися на кількість людей у храмі під час служби, щоб зробити власні висновки.
Сьогодні легко говорити про збереження Святині після чергового злочину росії. Але чи не варто чесно визнати, що Святиню можна втрачати не лише від ракет? Її можна втрачати через байдужість, мовчання та небажання бачити очевидне.
Так само і в нашому рідному Вишгороді. Скажіть чесно: хто з вас востаннє був на території храму Бориса і Гліба? Вам сподобалося те, що ви побачили? Невже не помічаєте схожих процесів?
Де сьогодні ті люди, які збираються на стадіонах? Невже вони теж чекають лише зручного моменту для чергового «хайпу»?
Якщо ми справді вважаємо Лавру Святинею, то маємо берегти її завжди — не лише тоді, коли це стає інформаційним приводом. Бо Святині руйнуються не тільки від ворожих ударів. Іноді вони руйнуються від нашого мовчання, байдужості та небажання діяти тоді, коли це справді потрібно.
Поки ще є що берегти — бережімо. Не словами, а ділами.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади