Ніж м'ясника замість меча хрестоносця

Євангельське розділення. Фото: СПЖ

У розкопаному кварталі Капернауму францисканські археологи Вірджиліо Корбо і Станіслао Лоффреда десятиліттями знімали ґрунт шар за шаром, поки не дійшли до грубо обтесаного базальту першого століття, на якому стояло давнє місто. Будинки тих часів зводилися без коридорів і без вікон на вулицю – лише на спільний двір. Також у цих житлах немає дверей, лише проріз без стулки.

На розкопках було знайдено два таких будинки, що стоять поруч. Можливо, вони належали апостолу Петру та його братові Андрію. Дві сім'ї жили під одним дахом із перехрещених жердин і обмазки, тим самим, у якому колись пробивали діру, щоб спустити до Христа розслабленого (Мк. 2:1–12). Підлога під ногами була з нерівного базальту зі щілинами, у які легко закотиться монета (пригадаємо притчу Христа про те, як господиня розшукувала дорогоцінну монету зі світильником (Лк. 15:8).

Житель цього кварталу жив на виду у всіх родичів, молов зерно біля спільного жорна, пік хліб біля спільної печі. І якщо в такій сім'ї раптом з'являвся християнин, а решта залишалася вірною язичницькому культу, сховатися від загального гніву та осуду було практично нікуди.

Ось тут і спадають на думку слова Господа: «Не мир прийшов Я принести, але меч» (Мф. 10:34). Ними зручно виправдати розрив стосунків із невіруючим батьком або агресивною сестрою. Але в біблійному оригіналі йдеться про зовсім інше.

Меч Голіафа і ніж м'ясника

У грецькому тексті меч позначає слово «махайра». Важливо розуміти, що ним не називали важкий обопільногострий клинок для січі на полі бою – для цього у греків було інше слово – «ромфайя», довгий меч-шабля.

Махайра – це короткий ніж, побутовий клинок, яким ріжуть тушу на ринку або здійснюють жертвоприношення. Це слово за значенням більше наближається до нашого кухонного ножа або скальпеля хірурга, ніж до зброї воїна.

Різниця між двома ножами видна на прикладі біблійного епізоду. Йосип Флавій, описуючи перемогу юного Давида над Голіафом, зауважує: той відтяв голову філістимлянину його ж ромфайєю, оскільки власної махайри у нього не було. Цікаво, що два різних слова вживаються в одній фразі для позначення двох різних клинків.

Апостол Павло в посланні до Євреїв обирає з цих двох те саме слово, що й євангеліст Матфій: «Слово Боже живе і діяльне і гостріше від усякого меча обопільногострого: воно проникає до розділення душі й духа, суглобів і мозку і судить думки й наміри серця» (Євр. 4:12). Тут він згадує все ту ж махайру.

Священне Писання, на думку проповідника, уподібнюється не воїну, який мечем рубає противника, а радше хірургу, який ювелірно проводить скальпелем по живій тканині.

Блаженний Августин Іппонський у трактаті «Про град Божий» безпосередньо пов'язує обидва ці місця з Писання. Слово Боже, на його думку, називається обопільногострим мечем через однакову гостроту двох завітів. Старий і Новий Завіт разом являють собою один клинок, який ріже сім'ї по живому.

Що насправді розсікає Божий ніж?

Блаженний Феофілакт Болгарський, тлумачачи ті самі слова з Євангелія від Матфія, пише, що меч означає слово віри, яке відсікає нас від настрою домашніх і родичів, якщо вони заважають нам у справі благочестя. Відділення тут відбувається не від самих родичів, а від їхнього впливу на нас, коли він відлучає нас від віри.

Якщо махайра означає не бойовий меч, а хірургічний ніж, то рубати ним ближнього – означає неправильно користуватися важливим інструментом. Ніж цей має бути спрямований не назовні, а всередину нас – туди, де в серці вкоренилася прив'язаність до схвалення сім'ї на шкоду відданості Богу.

Відсікти цю прив'язаність – означає залишитися християнином там, де тебе не розуміють і відкидають. А от вигнати з дому брата або матір, символічно вдарити когось Словом Божим за інакомислення – означає взяти до рук зовсім не той клинок, що дав нам Христос. Чинячи так, ми рубаємо ближнього тим самим мечем Петра, який Господь велів йому вкласти в піхви в Гетсиманському саду, бо всі, хто взяв меч, від меча й загинуть.

Життя в домі без дверей

Легко міркувати про духовні речі, проживаючи в сучасній квартирі, де сварку з рідними можна закінчити одним клацанням дверного замка або блокуванням у листуванні. У жителя капернаумської інсули такої можливості не було.

Розділившись із рідними після прийняття християнства, людина залишалася жити з ними на тому ж подвір'ї. Щоранку вона продовжувала молоти зерно і пекти хліб пліч-о-пліч із тими, хто вважав її зрадником батьківської віри.

Розділення в цьому випадку не означало роз'їзду, а полягало в мужності відстоювати свою віру, щодня перебуваючи серед ворожих членів сім'ї, від яких не можна було відгородитися навіть дверима, бо самих дверей між будинками не було й на думці.

Христові слова про меч не є благословенням на розрив із невіруючою сім'єю, а важкою умовою залишатися з ними, стаючи сповідником. Ніж Євангелія ріже не по тілу людей, а по душі того, хто хірургічно відсікає те, що заважає йому бути вірним Богу.

Якщо в нашій руці опинився меч, перш ніж поранити ним когось, варто перевірити – чи той це клинок. Кожен, хто спрямував ніж на ближнього, тримає в руках уже не Божий дар, а ворожу ромфайю. А Христова махайра ріже лише совість того, хто її тримає.

Читайте також