Декілька слів щодо церковного календаря

Декілька слів щодо церковного календаря

У зв’язку з дискусією навколо 25 грудня та прийнятим Верховною Радою законом про вихідний день, мені згадалася історія, яка мала місце в 1924 році в Почаївській Лаврі. Розповім її по пам‘яті, бо читав про це давно.

Тоді Лавра і Західна Україна входила до складу Польщі. Саме в ці роки грецькі Церкві (Еладська, Константинопольська) та інші переходили на ново юліанський календар - тобто коли Різдво святкується 25 грудня за новим стилем, але Пасха і весь великопісний богослужбовий цикл (коли співається Тріодь) за олександрійською пасхалією.

   Два найбільші свята Почаївської лаври - Успіння (28 серпня) і преп. Іова (10 вересня).
В цей рік, про який йде мова, Лавра належала до Варшавської митрополії, митрополитом був Діонісій (Валединський). Ці тенденції не оминули й Почаївської лаври. Очевидно, зверху було наказано переходити на новий стиль.
   Приходить 28 серпня - за старим стилем Успіння, але за новим це вже свято преп. Іова (10 вересня).
   Почалося богослужіння в Успенському соборі лаври. Почали служили службу преподобному Іову - за новим стилем. Але народ зібрався в Лавру на свято Успіння. Народ стоїть, молиться і слухає. Дійшли до співу тропаря свята. Хор хотів заспівати тропар преп. Іову: «Многострадального праотца долготерпение стяжав...», але маса людей в храмі всі хором заспівали: «В рождестве девство сохранила еси...» - тропар Успінню. Братія Лаври на це все подивилася і почала далі служити, але вже Успінню Пресвятої Богородиці.
   Так спроба перейти на новий стиль не була прийнята самим віруючим народом.
   P. S. Для того, щоб реформи в Церкві бути успішні, потрібно, щоб вони були прийняті народом. Рішення потрібно приймати соборно, всім разом, інакше вони не сприймаються повнотою Церкви або й ведуть до розколу. А завдання духовенства - відчувати Церкву, відчувати нерв церковного життя, адже Церква це живий організм, і його не можна переломити, вимусити силою чи державними законами щось змінити.

О двойных стандартах и избирательности церковных традиций

Уже не впервые украинское информационное пространство взрывается дискуссиями вокруг церковных обычаев. Особенно тогда, когда слова и дела духовных лидеров начинают расходиться.

Алогичность любви

Поступки истинной любви не поддаются логике: они следуют сердцу, жертвуют собой и отражают евангельскую сущность Христа.

Справедливость не по ярлыкам

В Украине все чаще вместо доказательств используют ярлыки. Одних клеймят за принадлежность, другим прощают предательство. Когда закон становится избирательным, справедливость превращается в инструмент давления, а не защиты.

В СВОРОВАННОМ ХРАМЕ В РАЙ НЕ ПОПАДЕШЬ

Эта фраза — не риторика, а нравственное утверждение: невозможно искать спасение там, где попраны заповеди. Слова «В сворованном храме в рай не попадёшь» напоминают, что святыня не может быть присвоена силой, ведь то, что освящено молитвой и любовью, не принадлежит человеку, а Богу.

Когда святыню превратили в пепел

Храм взорвали, чтобы стереть следы грабежа. Немцы знали время подрыва — и сняли всё на плёнку. Через десятилетия хроника всплыла вновь — чтобы сказать правду за тех, кого пытались заставить молчать.

От молитвы к менеджменту: в Лавре – новые «образовательные программы»

Пока в Лавре ищут «сакральное сердце Украины», древняя святыня превращается в площадку экспериментов: теперь здесь предлагают «уникальные» курсы по маркетингу.