У Грибовиці переселенцям пропонують під житло колишній будинок священика
25 листопада 2015 року виконавчий комітет Грибовицької сільської ради Іваничівського району вирішив надати сім’ї переселенців з Донецька у тимчасове користування житловий будинок, який колись використовувала сільська православна громада. Що насправді стоїть за цим рішенням?
У документі № 35 йдеться про те, що виконавчий комітет сільради, розглянувши заяву двох громадян України, переселенців з зони АТО, відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», надає в тимчасове користування житловий будинок, що нині належить громаді села Грибовиця, на вулиці Шкільна, 35а/1. На фото вже видно, у якому стані перебуває це приміщення. Більш докладно ситуацію прокоментував священик Свято-Покровської громади УПЦ о. Ігор Маргіта.
Зі слів священика, будівля, про яку йдеться у рішенні виконкому, вже близько тридцяти років не використовується як житло. Тут провалився дах, немає ніяких зручностей, прогнила підлога. Такі хати простіше знести і відбудувати заново, аніж намагатись відремонтувати. Як тут житимуть переселенці, невідомо.
Найцікавіше, що у селі є більш-менш придатні до проживання пусті будинки. Господар однієї з таких хат не показується у селі вже понад 10 років, його визнали таким, що пропав безвісти. Принаймні, тимчасово рада могла запропонувати переселенцям це житло – тут хоча б підведений газ. Однак цих людей підселяють чомусь у вже не перший десяток років непридатну хату. Для чого?
Цей документ був би схожий на відписку, якби не одне «але». Розвалений будинок розміщений неподалік від хати, в якій нині проживає сім’я настоятеля православного храму. Нагадаємо, ця культова споруда вже понад два місяці лишається опечатаною, через міжконфесійний скандал, який влаштували прихильники Київського патріархату у Грибовиці 20 вересня – прямо у храмі. Всі три споруди розташовані трохи в стороні від основної сільської дороги, у комплексі. У закинутій хаті зараз лежить будівельне знаряддя – це, фактично, вже й не будинок. Схоже, що мета цього рішення – просто створити біля храму ще одне джерело напруги у громаді. Іншої аргументації просто не можна підібрати.