Багато хто занадто погано знає свою історію..
Краще зовсім стати атеїстом, ніж вірити тим, хто закликає до насильства, закликає вбивати, закликає до протистоянь і не просто вірити, а творити разом із ними зло.
1961 року, коли закрили Свято-Успенську Києво-Печерську лавру, влаштувавши там культурний заповідник, багато хто теж погрожував карою небесною.
Навіть Куренівська трагедія 13 березня 1961 року, яка справді стала Куренівською, не похитнула комуністів, і лавру не віддали. Навпаки. Терор проти священства було посилено в рази. Точно так було в 1949 році.
У 1961 очолив антирелігійне цькування компанію Микола Вікторович Підгорний, який народився в Карлівці, Полтавської області. Він прекрасно прожив свої 87 років і жодна волосина не впала з його голови та його близьких.
Це був зразковий "діяч"!
Знаю це не з книжок, моя сім'я була також репресована за його вказівкою. Захистив нашу родину Сидір Артемійович Ковпак, але було вже це в 1965, коли Підгорного в Україні не було.
Сидір Артемійович не тільки нашу родину захистив. Досі перед очима скромна квартира Сидора Артемійовича на Липській, 12, чай з липовим медом і ціла купа фотографій... Його дуже не любили «органи» за подібні захисти тих, хто захищав церкви. У його партизанських з'єднаннях, на відміну від з'єднань Федорова, були священики, які здійснювали всі необхідні таїнства, даруючи людям надію й умиротворення.
А Лавру церкві повернув Володимир Васильович Щербицький 1988 року. Саме тоді, до тисячоліття хрещення Русі, лавру передали Російській православній церкві, але не всю. Передали тільки частину лаври - Дальні печери і корпус, у якому пізніше відкрилася Київська духовна семінарія. Люди кажуть, що сильно на нього вплинула аварія в Чорнобилі.
Не знаю я таких керівників держави після, яким був Володимир Васильович. Так, після призначення на посаду голови Радміну УРСР він відмовився, за заведеним звичаєм, переїхати в 16-кімнатний особняк на Тимофіївській у Києві. За його розпорядженням, будівлю було передано дитячому садку. Тепер ні садка, ні вулиці в Києві такої немає вже. А комуністична влада знайшла як йому помститися. Вдові Раді Гаврилівні, заслуженому педагогу України, яка все своє життя пропрацювала викладачем у школі, Україна призначила пенсію аж 69 рублів...
У 1992 році лавру знову намагалися захопити. Не вийшло...
Тепер ось знову...
Слава Богу, сьогодні захисники лаври боронять святиню. Поки що їм це вдається. І я молюся, щоб це вдалося. Але радикали запроваджуватимуть нові й нові провокації, намагаючись у будь-який спосіб змусити ченців покинути лавру.
Зрадників і провокаторів будуть нагороджувати. І такі знайдуться. Думаю, вони вже є. Просто вичікують, щоб знову не прогадати. Бачу, як ждуни приїжджають подивитися, попіаритися, по селфірувати і їдуть собі далі, не ухвалюючи жодних рішень, боячись втратити накопичене "непосильною" працею.
Тактика ж не змінюється. Вони так уже майже століття діють.
Якщо лавру захоплять, це буде дуже довга боротьба і ніхто не може сказати, чим усе це закінчиться. Думаю, наступною буде повна заборона УПЦ. Будуть силою заганяти в нову віру.
Що буде - не знаю. Але хорошого не чекаю. У сатани багато облич, але всі вони огидні. Провокації і погроми підуть по всій країні. Гарячих точок буде багато.
Вони вже зараз горять по всій країні.
Але, хто Богу служив, той і далі Йому служитиме і народу православному допомагатиме. А хто прийшов гординькою хвалитися і грошики зрубати, той відсіється. І в цьому бачу провидіння Боже. По-іншому, позбутися баласту, не вийде.
Дуже радісно дивитися на семінаристів, які захищають святиню. За ними майбутнє!
Не ображайте нікого. Раптом їх по п'янці робили. Хіба ж вони винні, що їм мізки покласти забули?
Багато чого зараз шкода. Десь недосказали. Десь недовчили. Десь просто не наполягли, думаючи, що так краще буде. Усе, що зараз відбувається, - усе закономірно, хоч як би прикро для когось це не звучало.
Краще зовсім стати атеїстом, ніж вірити тим, хто закликає до насильства, закликає вбивати, закликає до протистоянь і не просто вірити, а творити разом із ними зло.
Вибачайте...
